Біографія
Народився 18 березня 1952 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Батьки письменника волиняни: батько родом з села Бережанка на Лановеччині, мати — з села Малі Фільварки (зараз Підлісне) неподалік Кременеця. Під час Другої світової війни батько входив до загону мельниківця Андрія Яворенка. Згодом до цього ж загону приєднався й дідусь Юрія з материного боку, Лук’ян Сапіга, якого мельниківці визволили з Кременицької в’язниці. Письменник носить ім’я свого дядька Юрія Сапіги, члена молодіжньої ОУН, якого 1941 року вбили чекісти. Освіту здобув у Прикарпатському університеті ім. Стефаника (раніше Івано-Франківський педагогічний інститут), філологічний факультет (1969—1973 роки), учитель української мови і літератури. Після закінчення вишу, почав працювати в газеті «Прикарпатська Правда», але водночас ним зацікавилося КГБ, які, зрештою, 4 квітня 1974 року здійснили обшук у помешканні письменника з надією знайти антирадянські твори. 1974-го переїхав до Львова, де весь час ходив із валізою власних рукописних творів, через що й отримав прізвисько «Юрко-чемодан». Працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався фарцуванням та свого роду сутенерством, супроводжуючи повій, які йшли «на діло», щоб у такий спосіб вивчити їхній побут. У двадцятип’ятирічному віці проходив військову службу в армії, де працював у штабі. 1978 року написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які знову ж таки привернули увагу кегебістів, які вбачали в цих творах глибокий підтекст з критикою радянської влади.
Театральна творчість
Редагувати
1987–1991 — режисер Львівського естрадного театру «Не журись!», для якого писав сценарії вистав, а також пісенні тексти. Окрім того, брав участь в театрі «Не журись!» й як комедійний актор та гостролював з ним по всьому світу. У 1990 покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створив «Кабарет Юрця і Стефця». Також кабаретні замальовки Винничука ставилися на сцені молодіжного фестивалю «Вивих», що проходив двічі — у 1990 та 1992 роках.
2012 року року Юрій Винничув взяв участь в бурлескному проекті Ореста Лютого «Лагідна укранізація». Під час одного з виступів письменник піднявся з зали на сцену і почав читати свій вірш під назвою «Колискова», який розповідає про сни політиків. За рік до початку Євромайдану часопис «Український тиждень» замовив у Винничука невеличкий сатиричний текст і автор написав трагікомічну п’єсу на одну дію — «Останній Бункер» (2013), що розповідає про втечу Януковича та захоплення народом Межигір’я, його резиденції.
Журналістська творчість
Редагувати
У 1991–1994 роках займав посаду редактора відділу містики та сенсацій у газеті «Post-Поступ». Зокрема, 1993 року на сторінках газети «Post-Поступ» Винничук розкритикував новий журнал «Літературно-Науковий Вісник» за привласнення назви «ЛНВ», часопису, що виходив у 1898—1932 роках. Згодом Степан Пінчук, головний редактор журналу, подав на Винничука до суду, звинувативши його в тому, що стаття мала згубний характер на подальшу долю журналу, публікацію якого довелося призупинити. Суд прийняв рішення на користь позивача та змусив Винничука виплачувати моральне відшкодування.
У 1995–1998 роках Винничук працював головним редактором еротичної газети «Гульвіса» (Львів), а у 1998–1999 роках займав посаду редактора відділу у газеті «Поступ», де, зокрема, почав використовувати псевдонім Юзьо Обсерватор, аби в подальшому уникнути можливих судових процесів. З 2006 року виконує роботу головного редактора відновленої газети «Post-Поступ».
Письменницька творчість
Редагувати
1997 року став членом Асоціації українських письменників, а 2004 року — віце-президентом цього об’єднання.
Поезія
Редагувати
1990 року видав свою дебютну збірку поезій «Відображення», яка налічувала близько двадцяти сторінок. Наступна поетична збірка письменника — «Передчуття осені» — побачила світ аж 2010 року і несла більш повний характер. Усі вірші автора написано до 1993 року, оскільки, на переконання самого Винничука, «поезія належить молодості, а хто пише після 35 — той впадає у глибокий маразм».
Окрім того, 2011 року окремі вірші Юрія Винничука ввійшли до збірки «Ніч еротичної поезії», а 2012 року також й до перевидання — «Ніч еротичної поезії non-stop». 14 вересня 2012 року на сцені львівського театру «Вознесіння» відбулася ніч еротичної поезії, де Винничук та інші автори протягом двох годин декламували свої твори перед публікою.
Дитячі книжки
Редагувати
Для дитячої аудиторії Юрій Винничук зазвичай творить у жанрі літературної казки, однак дещо модифікованої, поєднаної з іншими жанрами. Зокрема, серед найвідоміших дитячих книжок письменника: повість-казка «Місце для дракона» (1990), яка розповідає про травоїдного дракона Грицька, що зображений не як жорстокий хижак, а як мрійник та романтик; фантастична казка «Літопис від равлика» про добровільне перевтілення одного з персонажів на молюска, низку казок про двох друзів Чеберяйчиків, приміром казка «Метелик вивчає життя», яка знайомить нас з чарівною країною Вирій, де обоє друзів зустрічають метелика-одноденка, який має лиш одну добу, аби пізнати життя.
2005 року видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало ілюстровану дитячу книгу письменника «Історія одного поросятка», а на вересень 2018 року заплановано вихід ще одної книжки — віршованої казки «Цукровий півник».