«Вміст чоловічої кишені» Олега Коцарева: Волт Дісней, Тарас Шевченко і всі-всі-всі
Колись у дитинстві в мене була книжка «Великий дитячий словник Волта Діснея». Чим тільки не займалися там діснеївські герої, бо кожен розворот книжки відкривав нову локацію. Здавалося, що у словнику є всі на світі слова, бо кожну дрібничку підписано: і скріпочка, і цукерочка, і пір’їнка, і травинка… Для мене нова книжка Олега Коцарева «Вміст чоловічої кишені», що з’явилась у видавництві «Люта Справа» — це «Великий дорослий словник Олега Коцарева». Замість діснеївських героїв тут не менш колоритні персонажі: Марія Деві Христос, амністована літера Ґ, воїн Кисле Молоко, їжак Жак та інші.
«Словник Коцарева» потенційно міг би стати словником крилатих виразів, як стала колись комедія у віршах «Лихо з розуму» Грибоєдова, швидко розлетівшись на цитати. Тексти в «Кишені» написані в доволі афористичному стилі, тут і «донос не квапиться, донос завжди встигає», і «рівно повісиш — відклеїться, криво повісиш — тримається», і «кину кавун на ваш скандальний стіл».
У віршах Коцарева бабуся говорить: «Не вмер, так здох».
Сусід-алкаш: «Шо не день, то ага».
П’ятий трамвай: «Востаннє — воно майже як вперше, тільки краще».
Чи були ці персонажі насправді і чи говорили вони такі фрази — можемо тільки здогадуватись. Якщо були й говорили, то подякуймо автору, що вберіг від забуття такі перлини народної творчості.
Також «Словник Коцарева» спокійно міг би бути словником неологізмів. І переважно прикметників. Їх, напевно, вже можна назвати «фірмовими викрутасами» поета: жовто-малий, кислолоскотний, ластівоокий, медово-іржавий, мертво-синій, незнайомо-гарячий, похмільно-безжальний, чорно-діро-глибокий тощо. Впевнено йде Олег шляхами Шевченка!
Як нам відомо ще зі школи, Тарас Григорович був не лише поетом, а й художником. Та не всі знають, що Олег Олександрович — не лише поет, а й композитор. Не дарма «Вміст чоловічої кишені» починається з нотного запису мелодії, яку придумав маленький Коцарев, коли ще навчався в музичній школі. Ця мелодія називається «Курочка висиджує яєчка (а півник їй співчуває)». Коцарев наче натякає читачу, що книжка іронічна, навіть постіронічна, несподівана і має легкий казковий флер. Сам автор вважає цю сторінку ілюстрацією, навіть не вносить її до змісту, але мені вона видалася візуальною поезією, що перетворює книжку на музичну листівку. Так, звук із картинки, звісно ж, не лунає, бо треба мати батарейки, тобто знати нотну грамоту. Але будемо сподіватися, що невдовзі хтось таки заповнить цю маленьку музичну павзу, якою починається збірка.
А музичних пауз у Коцарева достатньо. Під музику танцює лебідь зелено-чорно, мідії співають про Касабланку, коли оживають у келихах шампанського, рамки теплиці співають романси, а один чоловік так голосно слухає музику, що сусіди викликають поліцію. Та й загалом у верлібрах Коцарева часто прориваються чіткий ритм і рима, а «Піснею» названі аж три вірші у збірці. Але «кишенькові пісні» мають більше спільного з «піснями» Лишеги, ніж із пісенною лірикою, хоча якісь шансонівські нотки у книжці таки вчуваються. І безумовно багато віршів тут націлені на виконання, автор навіть спеціально порозтягував слова, щоб читач (виконавець?) розумів, як довго тягнути «о» чи «а», або й узагалі «ш», скільки разів повторити «по» у слові «пополудні» чи «за» у слові «залізниця», скільки разів проспівати (прокричати?) слово «песик», щоб вірш почався.
Окрім цього карнавалу звуків, вигуків і мелодій, у поезії Коцарева багато сміху. Здається, що найбільше автора надихали байки й гумористична східна поезія. Суміш вийшла цікавою. Коцарев узяв усе найкраще й відмовився від зайвого. Не знайдете тут ані схематичного розбивання рядків за кількістю складів, ані моралізаторського складника та інших «умовностей». Від східної поезії у збірці — увага до дрібниць, Олег Коцарев по-дитячому радіє кожній, бо для нього навіть найменша краплинка — співрозмовниця. Від байки тут — алегорія й олюднення всього, що тільки можна олюднити. Якби Коцарев знімав мультфільми, то в нього, як і в Діснея, теж говорили б і оленятко, і скунс, і підсвічник із чайничком…
Де є гумор, там може з’явитися й абсурд, як проліски ранньої весни. І у віршах Коцарева із-під снігу гумору випинаються: фрукт Половин, ключ від нічого, пиріжки з архетипами, купюра 0 гривень тощо. Але ми живемо в такому світі, що абсурдні на перший погляд речі, можуть справді існувати. Як-от банкноти з номіналом 0. У 1963 році японський художник і письменник Ґенпей Акасеґава створив серію робіт, у якій купюру 1000 єн зробив купюрою 0 єн. Згодом його засудили за фальшивомонетництво. У 2007 році одна індійська некомерційна організація надрукувала банкноту 0 рупій, втіливши ідею професора Сатіндара Моґана Бхаґата, який був шокований рівнем корупції в Індії, коли відвідав її у 2001 році. 0 рупій мали стати ввічливим способом відмовитись давати хабар. І люди справді почали ними користуватися, а організація, що їх друкує, запустила сайт, щоб поширити цю ідею на весь світ. До речі, на сайті можна створити власні 0 гривень. Із корупцією нова збірка Олега Коцарева, на жаль, не бореться, зате бореться з поганим настроєм. Сподіватимемося, що через цю боротьбу за автором одного дня не прийдуть і не кинуть за ґрати, як японського митця.
Але не будемо про погане. Давайте повернемось до діснеївського словника. Була там (моя улюблена) сторінка з великою жабою, яка вийняла все, що мала у власних кишенях. Щоразу переглядаючи словник я дивувався, як стільки речей могло поміститися в кишенях . Так само і з «Вмістом чоловічої кишені». Там і коні, і люди, цілі міста з країнами… Чоловіча кишеня Олега Коцарева більша всередині, ніж зовні, як синя телефонна будка Доктора Хто. А Олег Коцарев, як і Доктор Хто, подорожує часом і простором, помічає найдрібніші деталі й рятує світ від буденності та нудьги…
бо книжка Коцарева чи не єдина покупка
про яку ніколи не пошкодуєш
ніколи не буде сумно коли купиш
завжди завжди весело