Володимир Присяжнюк

Володимир Присяжнюк

Від автора

Володимир Присяжнюк (1966 р. н., м. Івано-Франківськ) — поет, пісняр, прозаїк.
Автор книги поетичних пародій "Тобі сюди, Алісо!" (2016) та збірок лірики “Усередмісті моєї пам’яті“ (2017), “Експресії“ (2019), публікувався в багатьох літературних альманахах та колективних збірниках, зокрема, в літературних журналах “Дніпро “, “ДЗВІН“, “Німчич“, “Форум”, у періодичній пресі, зокрема, в газетах “ Літаратура і мастацтво“(Республіка Білорусь), ”Українське слово“, на мистецько-літературних порталах “Порт-Фоліо“ (Канада), ”Палісадник“, ”Жінка-УКРАЇНКА“, ”Дотик Словом“, “Смішного!“, “Країна казок“ та ін.
Ряд ліричних віршів Володимира Присяжнюка перекладені іспанською та галісійською мовами і представлені у надрукованій в Іспанії у березні 2017 року поетичній антології сучасної поезії ”GALIZA — UCRANIA. Harmonia de corazons“ — проєкті міжнародного мистецького об’єднання “Roteiro das Artes- Internacional“.
Лауреат премії імені Романа Федоріва в галузі літератури (2019).
Автор текстів та мелодій пісень, співпрацював, зокрема, з лауреатами фестивалю “Червона Рута“ Тарасом Житинським та Олександром Войтко, а також з Олександром Свєтогоровим, Володимиром Ринденко, Зоряною Валіхновською Літературний редактор та автор передмов до кількох десятків збірок сучасних українських поетів.
Життєве кредо: “Не зупинятися!“.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****

Дійсність — як хрип в горлянці
І мозковий параліч…
Кава гаряча вранці,
Чай півхолодний наніч,
Безперестанні оберти
Ввімкненої центрифуги —
Сходи, під’їзди, поверхи,
Марші, кантати, фуги…
Вічнострімкий фарватер,
Вічношалена спішка :
Обмаль часу поспати —
Знову вставати з ліжка,
Слухати гімни, оди,
Приторну фальш фальцетів,
Створені кимось коди
Препарувати ланцетом;
В’язнути в клеї літер,
Незрозумілих нотах,
Сліпнути під юпітерами
Крайнощів “ За “ і “ Проти “…
І не потрібен подвиг —
Досить не встрягти в ситах…
Не тамувати подих —
Прагнути!
Вірити!
Жити!

Здається,— то марення чи недотепний жарт…
Ще пахне тобою простір моєї кімнати…
Ще поки — не відчай, ще поки — звичайний жаль
Повис на фіранках, на бильцях м’якої канапи.

Ще вчора було тут світло — ТИ була тут!
Тепер все поділено навпіл — між нині і вчора.
І поки — безсильна сила протиотрут,
І світле — воронячо зирить ядуче-чорним.

Ти просто пішла — незримо, нечутно, в сон,
І світ зачинила, не гримнувши навіть дверима.
І сумно спадає гірчинок сполоханий сонм,
Украплений тишею у неримовані рими…

Ти поринаєш в травостій,
Ступаєш м’яко, обережно,
Осінніх запахів настій
Тебе заманює, бентежить.

Пливеш у вир благоволінь
Для себе, навіть. непомітно —
Вже відчуваєш вітер змін,
Хоча й не видно сліду вітру.

Як наст небажаності, мнуть
Не босі ноги трави босі…
Громи тривожать твердь земну —
То осінь, дівчинко, то — Осінь!

НАДВЕЧІР’Я
Соняхи сонячні сонні –
Сутінки стеляться стрімко…
Сумно самотності соло
Стишено сіє сопілка.

Серед статечності світу-
Сутності сховане сяйво…
Слабне сполохане світло-
Стомлене сонце сідає.

Стільки років пройшло… Думав я, що із пам’яті витер
Ті живильні дощі, що робили щасливими нас.
Стільки років пройшло… Ти ввірвалась раптово, як вітер,
Солодкавістю присмаку ще молодого вина.
Не дивилась на те, що зачинені двері і вікна,
І повітря прокисле нудьгою самотніх кімнат…
Я казав собі: “Cтій! Зупинися! Із серця — викинь!”
Що урвалось давно — з павутини тоненький канат…
Я казав собі… Але, чомусь, несміливо й невміло,
Ну, а може, і сам не хотів дорубати з плеча…
Знов лив дощ за вікном, і свіча ледь помітно горіла,
Ранок знов, як колись, так привітно обох зустрічав…

Твоє волосся злотаво-русе —
Фата шовкова твоїх плечей —
Освітить морок, печаль притрусить,
Спасінням стане, немов Ковчег.

Впаду губами в шовкове сяйво,
І у русявім згорю вогні!
Напевно, щастя — також русяве:
Таким здається воно мені!

Будь зі мною простою і ніжною,
І без штучних прикрас манірності.
Будь прямою- не мимобіжною,
Будь всесильною силою вірності!

Таємничою будь і дивною,
Будь незвіданою , недоступною.
І будь гордою, та без гордині-
Словом щирим до тебе достукаюсь!

Будь жертовною, але не жертвою,
Будь солодкою, але не миттю!
Щоб за тебе готовий був вмерти,
Щоб для тебе хотілось би жити!

Хмари — як пряжене молоко,
Небом розлите з глечика.
Котиться сонце, мов колобок,
В ніжні обійми вечора.

День, солодкавий як мармелад,
Скоро в губах розтане…
У переливах пісень цикад —
Ти і краса каштанів!

Ніч, розмотавши доби клубок,
Плигне тобі на плечі…
Котиться сонце, мов колобок.
Ніжність… Обійми… Вечір…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення