Вікторія Давиденко

Вікторія Давиденко

Від автора

Вікторія Давиденко (Буренко Вікторія Олександрівна) народилася 23 вересня 1984 року на Луганщині (м.Привілля Лисичанського району) у родині шахтарів.
Закінчила факультет української філології ЛНПУ імені Т.Шевченка за спеціальністю «Літературна творчість».
Шість років пропрацювала кореспондентом районної газети у Станиці Луганській.
Сьогодні – бібліотекар школи №29 у рідному місті.
Перші поетичні спроби відкривала на засіданнях дитячого поетичного клубу «АРС: Я сказал» у Лисичанській центральній бібліотеці.
Переможець шкільних поетичних конкурсів «Іду з дитинства до Тараса», «Прекрасна безмежність» та ін.; учасник Всеукраїнського фестивалю молодих письменників «Новій добі – нова література» 2000-го року у м.Ялта (Крим); лауреат ІІ премії VІ Всеукраїнського фестиваля студентської творчості «Весняна хвиля-2006» у жанрі «Авторська поезія» (м.Київ); учасник І Регіонального літературного конкурсу для молодих авторів Луганської та Донецької областей «Паперовий літак-2016», де здобула ІІ місце у номінації «Поезія» (м.Сєвєродонецьк).
З 2014 року – член Лисичанського літературного об’єднання «Исток» (чл.кв. №24).
З 2019 року – член ЛОО Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (чл.кв. №0457).
Автор поетичної збірки «Життя віршовані рядки» (2019) та збірки віршів і прози «От любви до ненависти: история одной любви» (2019).
Співавтор багатьох колективних альманахів та тематичних збірок, у тому числі й у співдружності з Покровським літоб’єднанням ЛІТО «СФЕРА». Твори періодично друкуються на сторінці літоб’єднання у Лисичанській газеті «Новый путь».
Сторінка у Фейсбук - Вікторія Давиденко

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****

Я – жінка. Я умію бути різна –
Такою світ вигадливий зроди́в…
Тендітна, а за мить лише – залізна…
Так склалося і буде так завжди́…

Мене, слабку і разом з тим всесильну,
В віках мінливих – мудрі й навісні –
То спалюють на вогнищі грайливім,
То у піснях квітчають голосних…

Бо нерозгадана і досі з віку-роду….
Я – і дитя, і мати… Я – життя.
В мені ж бо від самої від Природи
Магічна руна… код до майбуття…

З ребра твого. Хоч грішну, хоч пречисту –
Ліпи собі, якую осягнеш!
Але люби щомиті, щиро, чисто,
Бо я – і гріх, і сповідь… Я без меж…

12.02.2020

(з життя простої матері)

Не знаю я, чи правильно живу, –
Допоки на душі вітри́ шкребуться…
І шанс на те, що діти не зречуться,
Не став хоч трохи вищим за траву…
Закі́ль не заколо́ситься зерня́,
Пророщене під серцем у любові,
Усе моє – розвіяна поло́ва…
Нама́рна і розхристана стерня…

22.04.2020

Вмий, весняний дощику,
світ, печаллю зораний!
Вже думки поношені
розпач доїда…
День, під корінь скошений,
ніч стріча незоряну,
Оминувши поспіхом
вечір…
        Не біда!
День новий, як про́щення, –
чистим, світлим променем –
Ви́молений, впро́шений,
прийде з рук Творця…
Й на осонні зрошенім
зійде світ оновлений –
Ба, опісля дощика
все, як з олівця…

10.04.2020

(до слова)

Наразі коронованим потопом
Змиває разом праведних і грішних.
Несеться пошесть світом автостопом!
А Ной з ковчегом досі не з'явився…

Рівняє всіх – і бідних, і багатих
Раптова неприборкана загроза.
Півсвіту зачинилося по ха́тах,
Ще пів – щосили смика руку Божу…

Потроху людство гнеться доколінно,
І мало хто вже на "либонь" вповає –
Злякалися і кволі, і всесильні.
І я – жива. І я – боюсь, зізнаюсь…

В думках, розмовах, поглядах напруга
Високово́льтям аж гуде, волає!
Шукає кожен ліків від недуги,
Та жоден поки бонусів не має…

18.03.2020

На бубні сонця зранена планета
Вистукує, скликаючи дощі…
А ми у павутинні інтернету
Ніча́вієм від мозку до душі…

Залежні від пліток та суперечок…
Безжалісні, байдужі в лиха час –
Аби були видовища і гречка!
А там – хоч і потоп… то ж – після нас!

Своя до тіла ближча рубаши́на,
А інше – і не йо́ка, й не болить…
Коли ж то ми дійшли до зубожіння?
Коли ж устигли аж отак зміліть?!

Хіба ж "вінець" ми? Лиш невдячні діти…
Недбалі й безталанні хазяї́…
Ми – як кого не прагнем одурити –
Болячка, що вже ни́є і гної́ть…

І – вкотре вже – від людства панацея
Знайдеться у Всесильного Творця…
Та, попри всі прогнози невеселі,
Ще маєм час до відліку з кінця!

Чи не останній шанс в своїх тенетах
Дарує вірус… Пробудись мерщій!
Б'є в бубен сонця змучена планета
І по-шаманськи наклика дощів…

26.03.2020

(роздуми про вічне)

Із ви́токів у досихпі́р'я
З отари – кожен хто куди…
Чи варті ми пожертви Сином? –
Гріхів лиш більшає, гляди!

Як є – то за́вше треба більше,
А як нема – хіба хто дасть?
Продасть? – Можливо. Чи-то гірше –
Повз пройде й виду не подасть…

Жорстокість, заздрість, лінь, гординя,
Розпуста, вбивства, забуття…
Куди не кинь – вівця паршива.
А хто ягня з нас? Каяття

Нема… І вдячності немає
Ні в молитвах, ні у думках.
Усі на Бога уповаєм,
Самі ж – нічого до пуття…

Все споглядаєм на дорогу –
Ждемо месію – рятувать…
Та де ж Синів набраться Богу,
Аби за кожного віддать?!

09.01.2020

Ну от у спину вже – і перший камінь…
Та я ЛЮДИНА є. Тож і нехай!
За пазухою камінь не тримаю,
Бо і сама – на жаль – не без гріха!

Молитва зцілить мі́тину на спи́ні…
І на камінні проросте життя…
На все свій час. А доти я – незмінно
ЛЮДИНА. Отже вірю в каяття…

Загоїться. Розправлю дужі крила.
Таки В МЕНІ ЛИШИЛОСЯ МОЄ…
А камінь як прихильності мірило –
Якщо не вб'є – най сили додає!

01.02.2020

Я вчусь стриба́ти вище голови…
І хто те знає – чим усе скінчиться?
Несуть у бій славе́тні хоругви́,
А в мене хустка біла і синиця

В руках. Я не боєць. Та сила є…
Волі́ю замість стріл і арбалетів
Обрати слово – справжнє і своє…
І поступ впевнений, а не безкрилі ле́ти…

Та все ж дивлюсь, як в'ються хоругви́…
І як летять лелеки… І невпинно
Стрибати вчуся вище голови.
Але не знаю – що із того вийде…

22.02.2020

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Коментарі

07:47:10, 27 Кві 2020 | Людмила

Нет предела женской индивидуальности!Каждая женщина неповторима ,непредсказуема!, Полет её фантазий необъясним и не ограничен-это шедевр, созданный Творцом!