У світі вже є все. Бог подбав про те, щоб всього вистачало навіть трохи з
надлишком, і ти маєш все, але бажаю більшого, наприклад ми знаємо,що не все
однозначно, не все рівноцінно в нашім світі. Ми рухаємося в часі і просторі, зрідка
помічаючи відблиск дивних речей. Можна пройти мимо, а можна на мить
зупинитися, придивляючись до феномену. І сам наш танець навколо дивини,
пританцьовуванням та притупцюванням, – утворюєш нову дивину, яка, можливо,
приверне увагу інших перехожих і змусить придивитися до того, заради чого
зупинився ти. Так танцюй і не дивися по довбаним сторонам, бо сам світ – це ні
що інше, як танець, кружляння, піруети і Па. Вальсуючі пари молекул кисню,
витончено блукаючий між ними азот … Сиртакі бензолу, народні танці
стрункими рядами в твердих тілах, дитяча підтанцьовка електронів … І кванти
світла, нанизані на самі струни часу, і Той, хто торкається їх сяючими пальцями
(твій Ангел охоронець)… Планети, галактики і Всесвіт. Серед цікавинок є багато –
наприклад, перо крокодила або кіготь медузи. Все швидкоплинно і майже
невловимо, бо фігури, утворені танцюристами, швидко розпадаються і
утворюють новий візерунок. І немає нічого вічного, крім самого Танцю і Мелодії …
Танцюй і не дивися по довбаним сторонам, іди вперед…Ти це вмієш!
Сам знаєш, що за дві години світ не може змінитися. І абсолютна неправда, що
час біжить – це ми його підганяємо своєю бездіяльністтю і цинізмом, але
подобається в деяких людях дещо інша якість, ті які свій час жадно хапаєють за
хвіст і радісно п’ють до кінця, до пустого стакану, похвально, бажаю ще більше
жаги для таких людей!!! До фінішу доходить той, у кого вистачить сміливості
поглянути в очі самому собі, і ти повинен в свої задзирнути зі страхом також,
твоя сміливість тебе не підведе, бажаю ще більше сміливості!!! Але найприкріше
– страх побачити абсолютно іншу людину …Ти не бійся, і будь впевненим в тому,
що маєш зараз, і що чекає на тебе попереду!
Фальшиво присівши в реверансі. Ненавидиш лицемірство. Чим воно гірше брехні?
Це просто усміхнена брехня. Поважаю в людях цей факт! Так міркують тільки
мудрі!
Свобода вибору – це не тільки дорога, зворотна істині. Це ключ до власного «Я».
А ще вибір є завжди, не завжди є бажання щось змінювати.
Ти дивишся на шматочок спокусливих, але важких хмар крізь шпилі міських
будівель – вони не такі як вчора. Уже не радують своєю легкістю і безпечністю,
але, можливо, саме сьогодні, наповнюються якимось сенсом.
Звідки з'являється тяжкість на душі і відчуття непотрібності, а може і депресії?
Це випробування долі. Як ми вчинимо, як поведемо себе – адже вибір … І вихід теж.
Ми розставляємо пріоритети, плануємо, організовуємо … Вибір і є випробування.
Випробування важливості.
Найголовніше – залишатися людиною. Турботливим, люблячим, уважним і НЕ-
РАВ-НО-ДУШ-ним) Залишайтеся такими завжди!
- I) Моя душа – чиста та легка, неначе хмаринка, немов би роса на пелюстках
ранкової квітки… Твоя – кошик з велитенськими каменюками і тільки через них,
ти тяжко вдихаєш – ЩАСТЯ, ти важко видихаєш – ДОБРО…
- II) Кохання нагадує здоровезний білий парус, – щойно ми починаємо дарувати одне
одному серця, тоді вітер стихає і парус вже не хоче настовбурчуватися далі, а
все через те, що люди далеко одне від одного, треба бути оптимістом і
вважати, що і в цьому є плюси, кажуть, що на далині кохання сильніше і
могутніше! Я вірю в таку любов, мрію інколи про неї, серце – заспокоюється,
що в світі існує щось воно таке…
Вночі не спалося зовсім… Мої думки ґвалтували мій мозок, я думала та гадала, хто ж
такі ДОНОРИ щастя?
Так от до чого я все це, ще в шкільному дитинстві ми були всі на багато відвертішими:
«Що у тебе на обід? Нічого… А у мене хліб з маслом і варенням. Візьми трохи хліба
мого». Роки минули і ми стали іншими. І вже ніхто нікого не запитає: «Що у тебе на
серці? Світло чи може якась тьма? Візьми трохи світла мого.»
(Із висловлювань в інтернеті.)
Бувають такі люди, їх ще називають ДОНОРАМИ, вони безперервно всім світять.
У них так багато внутрішньої енергії і так багато нерозтраченого душевного тепла, що
вони роздають його направо і наліво, навіть якщо їх про це не просять.
Це не тому, що вони такі альтруїсти, хоча альтруїсти серед них теж зустрічаються. А
просто вони це саме світло не знають куди приткнути. У них його надлишок.
При цьому, якщо вони його не віддають, їм від цього самим стає херувато, на них
навалюється душевна туга, відчуття власної непотрібності і безцільності існування.
І тоді вони готові розтрачувати себе на першого зустрічного. Погано, звичайно, але
буває. Наприклад, закохуються, в кого попало, або витрачають своє життя на
порятунок людей, які зовсім цього не потребують, і цього не цінують.
Та в основному, цього, звичайно, не відбувається. Тому що бажаючі отримати це світло
завжди знаходяться. Саме таке внутрішнє світло мають на увазі, коли говорять, про
те, що «світяться очі» або світла посмішка, чи просто промінчик яскравий. Особливо
яскраво ці люди починають світити, коли закохуються, тоді вони просто
перетворюються в «сонечко». Їх часто так і називають.
Навколо таких людей, завжди кружляють інші люди, немов метелики, навколо ліхтарика.
Іноді красиві метелики… Іноді не дуже… Іноді просто дурні і жадібні метелики, які
б’ються головою та крилами об цей ліхтарик і не знають, що з ним далі робити. А деякі
примудряються навіть обпалити собі крильця. Хоча «люди – свічки» до цього не
прагнуть.
Деякі «люди-свічки» світять, як «світлячки» вночі. Рівним, синім, мерехтливим полум'ям.
Воно зовсім не гріє, але привертає… приваблює… Особливо у жінок це добре виходить.
Деякі палахкотять, як багаття. І навіть можуть спалити пару – трійку необережних
сердець, що знаходяться поблизу, навіть не помітивши цього. Так ненароком. Правда,
згорають швидко. Нічого не поробиш, розтрачуючи себе, не шкодуючи.
Але в основному, ці люди горять як свічки. Рівним, яскравим полум'ям, нікого не
обпалюючи і не зпалюючи. Нехай не так яскраво, зате довго. Нехай свій дім не нагрієш,
але руки зігрієш, і душу, теж, до речі…
Цих людей важко загасити. Вони самозаймисті. Хоча іноді знаходяться умільці і
намагаються. Іноді у них виходить. Ненадовго. Тоді такі «люди – свічки» впадають в
страшну, чорну депресію. Тому, що втратився для них внутрішній світ, це як перестати
існувати … як перестати жити. Але зазвичай знаходиться інша свічка, багаття,
світлячок, феєрверк, що запалюють їх заново … Такі люди бачать один одного здалеку і
завжди поспішають, на поміч …
В основному, інші люди поглинають цей світ, коли їм важко і погано, щоб потім
відновитися і повернути його назад. Але трапляються і вампіри. Ці намагаються
висмоктати насухо, «викурити до фільтру» ….
Дурні – дурнями, нічого й сказати. Вони не розуміють, що чужий світ у великих
кількостях навіть шкідливий. Звикнувши жити на підсосі, вони хочуть все більше і більше
чужого світла, остаточно втративши здатність мати своє. А життя «у борг», ще
нікого до добра не довело. Рано чи пізно приходять «кредитори» і виставляють рахунок.
У вигляді нещасть, розчарувань, хвороб та іншого лайна.
«Люди – свічки» відразу бачать таких вампірів і все розуміють. Якийсь час вони дарують
їм свій внутрішній світ, так як і іншим людям, однак потім, звичайно, закриваються або
йдуть. Вибачте …. Як то кажуть, «пасіться на стороні» …
«Людей – свічок» люблять. До них тягнуться. Їх часто називають "сонечко" або
«промінчик щастя». І, звичайно, ними користуються. Вони знають це. Але це нічого не
змінює. Їх генератор внутрішнього світла працює безперервно, невтомно і незалежно від
життєвих обставин.
А вам посвітити?)))
Вночі, коли ми дивимося на небо, ми бачимо зірки, подаровані Господом Богом для
нас, ті, на яких ми живемо, живемо задля один одного, ті на яких ми сміємося. І ми
українці чуємо, що всі зірки сміються. У тебе моя УКРАЇНО! Є! І буде завжди
багато зірок, які вміють сміятися! Я хочу, щоб всі ті люди, що живуть в Твоєму серці та
на Твоїй землі дивилися на небо і знали, що там є Твоє ім’я і для всіх цих людей можливо
ці зірки здаються німими, але ми обоє знатимемо, що вони вміють говорити танцюючи.
Я завжди знала, що у тебе будуть зовсім особливі зірки…
Кажуть, що жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати
ззаду чорне полотно, так от я особисто знаю, що такі люди існують на Твоїй землі, моя
НЕНЬКО! Зізнаюся, не знаю чому, але дивлячись на зірки, мені завжди хочеться
мріяти. Тому я мрію, щоб так і було на справді! Адже зірки — це маленькі
дірочки у підлозі Раю, а я завжди хотіла, щоб Ти існувала, неначе в Раю, і чесно кажучи
ми з побратимами завжди стараємося…
В нас на небі — зірки. Звичайні зірки на самому звичайному небі. І я не знаю, і чесно
кажучи не хочу знати їх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем,
посміхаючись, і говорити Тобі: «Дивись, як гарно». Там складність прагне до простоти.
Там на зорі випадає роса і щасливі люди пробігають по них босоніж, і я не читаю
Тобі прози про любов і біль, життя і смерть: я кличу Тебе купатися, тому що вода тепла
і в ній відображаються Твої моя МАМО дерева і хмарки. І якщо напружити фантазію,
то можна уявити, що люди літають між ними. І всі таємниці буття, риторичні
питання, тяжкі думки й невирішені справи мовчки чекають нас з того боку дверей…
(така собі мрія з моєї голови).
Майже кожен дурень знає, що до зірок не дістати, а розумні, не звертаючи уваги
на дурнів, намагаються це зробити, ці розумники – це Твій народ! «Не зупиняйся ніколи
дертися до зірок, не бійся це робити!» – це і є гасло наших воїнів! Ах і да… «не тащи за
собою ніколи нікого, щоб прикривати свій страх, так ніколи нічого не вийде, зірки хапати
треба самостійною сміливісттю!» Бо опівночі всесвіт пахне зірками, відчуйте цей запах
і ви зрозумієте, що є набагато простіші і легші речі під силу нашим можливостям))) Бо
людство наповнило міста світлом, але втратило зірки. Протягнуло кілометри проводів,
але забуло, як протягувати руку. Люди навчили свій голос долати за ним тисячі миль, але
розучилися бачити очі близьких. Мегаполіси віддають запах гниючої свободи,
розкладаючись на тисячі доріг в нікуди…
Перше: не забудь раз подивитися на українське небо всіяне зірками, замість того щоб
зазвичай дивитися собі під ноги.
Друге: ніколи не кидай розпочату справу, ти – УКРАЇНЕЦЬ! Робота дає тобі мету і сенс.
Життя без неї стане порожнім.
Третє: тобі дуже пощастило, і ти знайшов свою любов, пам'ятай, ти дійсно її знайшов, і
не варто нею розкидатися, ти живеш на українській землі.
Мій стан особливий зараз. Я цей стан знаєш як називаю КРАЇНО? Ні з ким
дивитися на Твої зірки. Так-так, не сперечайся! Мені є з ким піти в кіно, в театр, в
ресторан. Мені напевно є за кого вийти заміж. Але мені ні з ким дивитися на зірки. Хтось
влучно сказав, що ми всі копаємося в багнюці, але деякі з нас дивляться на зірки. Мені не
вистачає цього «декого». І завжди буде не вистачати…
Всесвіт — світ, повний чудес. Я готова годинами лежати і дивитися на твоє
чарівне небо УКРАЇНО. Стільки зірок. Стільки таємниць. Але є одна особлива зірка, якої
зараз так не вистачає Тобі моя кохана, і звати її – МИР…
Усі відповіді в народу – у нас. Навіть зірки, які і не підозрюють про це, вже давно
оселилися в Твоїх очах чекаючи на ту саму особливу подругу-зірку. Просто потерпи ще
трошки моя чарівна, Твій народ робить все можливе…
Тому просто давай…
… Давай дивитися на зірки разом, поки не зійде сонце для кожного з українців…
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.