Таня Друзь

Я не казатиму, що я тебе люблю
І не дивитимусь услід тобі увечері.
Та посмішку в очах я все ж ловлю
І сої руки покладу тобі на плечі.

Зустрінь мене, немов забутий скарб,
Знайди мене серед вітрів суворих.
І від обмежень ненависних ґрат
Сховай мене в замріяних просторах.

Тримай мене за руки і думки,
Цілуй очима у пітьмі пустелі,
І що б не дарували нам роки,
Не закривай лиш за собою двері…

Ти маєш усього в достатку,
Тобі підвласні дні і ночі…
Від життя все береш, без завдатку,
Але спокою не дають її очі

Всі твої: і блондинки, і рижі,
І пацанки твої, і естетки…
Довгі ноги, спідниці по крижі,
А тобі не хватає брюнетки…

Ти об’їздив країн вже пів світу,
Повилазив на всі Еверести,
Але двері минаєш повіту
Ті – де живе Принцеса…

І хоч грають в душі органи,
А за вікнами зими і весни,
Подивитися б в очі коханій
І в руках її ніжних воскреснуть!

У передмові я скажу, що знаю,
Куди заходить сонце уночі.
І на якій струні душа заграє,
Коли у вирій полетять ключі.

Я знаю, з ким вітри проводять ночі,
Кого вкриває хмарами туман,
Кому на вушко лагідно шепоче
Та хвиля, що тепер вкриває став.

Я знаю де, втрачаючи свідомість,
Блукає він, клянучи далечінь
Та все ж іде, забувши про утому
Моєї долі папороті цвіт.

Водою розбавлені чорнила,
Погляд сонний і скупий,
Із корінням вирвані крила,
І зарощені терном шляхи…

Тютюнами осквернені ночі,
Затуманені сидрами ранки,
Непомічені сльози дівочі
І забуті в туманах світанки…

Тихо стерті діалоги в мережах
І зі злості всі знищені фото,
А в душі загасає пожежа,
Бо закінчились настроїв квоти…

В голові затихає галас,
Засинають думки і совість,
Аж допоки не збудить спалах,
Поки сам не прийдеш на сповідь.