З фентезі “Циклічний звязок”
Звязок ✓2 Істина ангела
Колись коли тільки починала формуватись , ця планета і з частинок створювалось життя, з’явився і він – Мору монстр який потонув в крові і зарабрав так багато життів , що був проклятий святими.
– Від тебе залишиться тільки ім’я . Тіло твоє вже буде більше не твоїм.
Ні воно буде ніжним і тендітним.
Ба більше в тебе з’явиться душа .
В якій твоя жорстокість , жадність до крові , і байдужість зміняться на любов , ніжність і допитливість
То ж будь у коконі з крові яку пролив , до поки не станеш ти таким.
Пройшли тисячоліття і вона прокинулась від сну .Прекрасна з чистими срібними очима , величними білосніжними крилами і довгим світло срібним волосям яке сіяло не тільки дньом а й у ночі .
І о диво вона була не єдина , їх було десь із сотня , таких і не таких же як вона.
Так Ангели почали жити на землі .
Потім з’явились люди .
Ангели , захищали , допомагали їм .
Про те людей ставало ще більше .
А для землі енергія ангелів ставала чужа.
Так вони високо в небі звели власне місто яке оточили бар’єром щоб їхня енергія не шкодила планеті і шукали світи в які відправитись , вже з рідка допомагаючи людям .
Час йшов і накінець вони їх знайшли.
Але і землю яка дала їм життя вони не могли лишити просто так.
Старшина Німо який перетворив острів на космічний корабель озвучив на зборах
– Я прошу занадто багато. Але один хтось з нас має спуститись , і залишитись нашій рідній землі. Він чи вона вже більше не побачить нас чи кращий світ , і тіло стане старіти й смертним як в людей.
Мору за секунду стрибнула через бар’єр на землю.
Німо подумав про себе : Хм вона завжди була така ,завжди брала відповідальність в свої руки не тільки за себе , а й за інших.
Мору бережи себе .
Німо поклонився .
В барєрі стався збій . Німо розбирався що трапилось.
Іларіс який пропустив збори бо провіряв корабель прийшов до Німо спитатись що відбулося .
Німо
– Коли Мору покидала бар’єр її енергія виявилась занадто великою, і він відділив її спогади. Зараз я їх збираю в перстень щоб не втратити.
Німо не знав які трепетні відчував Іларіс до Мору . Звідки йому знати , що Мору та хто навчила його літати , користуватись його даром ,чи Та чия краса його підкорила .
Іларіс
– Як ти міг , як ти міг її відпустити . Чому хтось має залишатись на цій землі
Німо
– Так ти повністю правий , я егоїст. Але як ми можимо просто відвернутись від дому який клялись оберігати.
Іларіс день за днем переглядав екран в пошуках Мору , але датчики ніде її нефіксували наче в цьому світі її і не було .
Мору проснулась її оточував безмежний космос з сотнями галактик і зірок
Мору
– Твій кишеньковий простір неймовірний
Іларіс
– Це ж ти мене навчила його створювати .
Мору що з робила з тобою ця клята земля ? Твоє волосся , очі не наче більше не твої, де та благодать яка в них сіяла ? Вона давно вже від нас відреклась . То чому ми маєм бути данню їй ? Мору благаю , поки корабель ще не відлетів , лиши цю жорстоку планету . Вона ж тебе уб’є як убиває всіх людей , в муках старості.
Я , я тебе так сильно кохаю , все своє життя кохав. Ти моє сердце , крила і душа.
Всі найкращі мої миті зв’язані з тобою.
Мору
– Я заберу твій біль до поки він не отруїв твою душу
Губи Мору були поруч з губами Іларіса
З них сочився густий сірий див який поглинала Мору
Після чого та взяла його руки в свої і дивлячись в очі:
– Таких як я багато
Їх Мільярди
їх більше ніж галактик і світів
Моїм холодом ,ти сердце не зігрієш
А пустотою душу розірвеш
Ти ж в свому житі такий єдиний
Своє життя лиш ти живеш
Ти ще зустрінеш очі які горітимуть
Від того що горять твої
Вони дадуть тобі і тіло й душу
Бо ти в свому житі такий єдиний
Бо життя своє лиш ти живеш
Іларіс проснувся на кораблі його переповнювала легкість і неймовірне щастя
Німо
-Знайшов , а ми всі повсюди тебе шукаємо . Я хвилювався що щось трапилось .
Іларіс подумки
Мору будь щаслива , знайди ті очі від яких загорять твої.
Моя улюблена Арка бо там круті антагоністи .
Арка : Звязок без номеру / Порочні помисли
Вона піддасться зміні але основа залишиться бо дуже подобається як прописана
Граф поцілував Наона своїм поцілунком кобри , юнак отетерів , а той продовжував свої ігрища знімаючи з одяг він хотів втекти йому хотілось крикнути ти зрадник , ти зрадив мою довіру , я справді тебе любив але не так як наставника як друга , як світло яке направляє , я батькам розказував про твою святість я грав тобі зівсією щирістю і відданістю а ти , ти зараз топчеш все своєю похотю , ти просто пзвір який зараз в постелі їсть ягня що впало в око, тіло неслухалось Наона ,і голос вже його пропав .
Кожен вечір його душа билась в агонії і благала про смерть , ні не через втіхи графа в ліжку . Тіло це всього лиш тіло , і ігрища йому могли б і сподобатись як би цйй не було силою , як би це не була зрада , якби він не був безслівною маріонеткою в цій грі . Та краще смерть ніж така участь , я не хочу бути твоїм рабом .
А це уривок з тої арки Порочні помисли який оброблений під 21 ст пролог
Порочні помисли ? Порочні дії? Хм Ви що ? Та він сам того хотів. Глянув би на себе щокастий , конопатий , ростом щей не вийшов хай буде вдячний графові , що той красивий ,статний і багатий , благородно звернув увагу на якогось безрідного ,хаха музиканта. І взагалі таких , як він як болота підногами , одним менше ні хто і не замітить . Чи не велика трата проливати сльози за кожним із таких?
Коли ти сорокарічний статний, привабливий ,заможний мер з звязками , до того ще й самотній всі завше будуть на твоїй стороні. Ніхто і не подумає що за жахіття , ти витворяєш в свому помісті . Чи те що у околицях твого міста частенько пропадають , не тільки прості роботяги ,а і мажори місцевого розливу , особливо я те що місто зовсім не живе . Ні це все буде для всіх , як пелена. Наш мер святий .Він ідеальний кандидат.
Це пролог з арки Маска
Пролог “Маска”
Пустий в середині , зовні нічого немає
Одягаючи маски все в тобі зникає
Давно вже забув як тебе величали
Сином , братом , онуком колись називали
Вірив облича так просто можна відкопати
Та буває запізно його вже шукати
Чи вартує безсмертя і влада такої втрати ?
Коли життя можеш лиш спостерігати
Хотів стати королем та королівст вже немає
В безмежності часу все сенс свій втрачає
Лиш гра тебе на тім світі тримає
В що маска пуста на цей раз зіграє ?
А то я буду інтегрувати але не знаю яку краще версію
Лиш тобі я ніколи не плачусь
Тобі я завжди сміюсь
Для тебе я сильна
Слабкою просто здатись боюсь
Ти кажеш не треба
Я ж знаю твої потреби
Тому маску красиву не знімати учусь
Вірна , покірна , говорю що кохаю
Тільки насправді зовсім не знаю
На самоті я з собою борюсь
Ти не цінуєш те чим ділюсь
До життя такого я не стремлюсь
Рано чи пізно від такого звільнюсть
А ти шукай сильну
Я краще слабкою бути навчусь
Буде ще той хто без маски прийме
Справжню а не таку як ти бачиш мене
Давно вже навчилась усе відпускати
Для мене у тобі нема що втрачати
Ти самоту лиш умів дарувати
Там треба щоб ви вибрали а я кину такий опис моєї книжки короткий
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.