Прохоренко Вікторія Василівна (Helis)

Колись дуже давно, коли людей на Землі ще не було, а світ був похмурим,
сірим та зовсім іншим; у небі, серед тисячі інших, жило дві зірки. Вони були
дуже схожі між собою, та помітно різнилися від решти. Їхні розміри були  в
сотню разів більші, ніж у будь-якої іншої серед них, через це багато хто їх
остерігався, або просто показував пальцем. Проте й світло від них відходило
яскравіше, освітлюючи все навкруги.
Спільна біда ще з дитинства зблизила ці дві унікальні зірки. Вони стали
товаришувати, а на інших і зовсім  не звертали уваги. Разом гралися, мали
спільні забавки, кожну вільну хвилину проводили вдвох і якомога далі від
інших діток.
Від тоді багато часу минуло, ніхто не скаже скільки саме, бо він тоді плив,
мов річка, мов вітер, проходив крізь пальці, і ніхто за ним не стежив. Та
зірочки-подруги подорослішали. Кожен мав багато своїх справ на небі, проте
вони все ще часто бачилися, просто гуляли, ділилися таємницями та
розповідали одна одній про все на світі. Ця дружба тривала, здається,
завжди.
Одного дня всіх жителів неба зібрав їх володар та повідомив про те, що на
Землі з'явилися люди. Вони, у порівняні з ними великими та сильними, надто
тендітні та малі. Попри це важко працюють та ні на що не скаржаться.
— Я довго спостерігав за ними, — сказав король, — і вирішив, що треба їм
допомогти, бо на Землі стоїть постійна пітьма, від якої їм ще важче знайти
собі їжу, а на їхніх полях нічого не хоче рости.
Дві подруги послухали промову короля, та й стали собі радитися, як би
послужити бідним людям. Довго вони розмовляли, дійшло до суперечки,
почали сваритися. Ніхто з них так і не пояснить, через що саме посварилися,
але з того часу так більше не заговорили. Їм важко було бачити одна одну на
вулиці, бо при зустрічі навіть не віталися.
Їхній король довго за цим спостерігав, і те, що він бачив щодня, йому зовсім
не подобалося. Довго думав, як допомогти колишнім подругам, навіть робив
спроби їх примирити, але в серці кожної із зірок поселилася ненависть до

іншої. Тоді мудрий король покликав обох до себе та наказав їм, щоб обоє
служили людям на добро. Вони не хотіли працювати разом, тому він
розділив їх. Ту, що яскравіше світить вдень, ми звемо Сонцем, іншу, що
вночі, — Місяцем. Відтоді вони ніколи більше не зустрічаються.