Олександр Забродський

Живуть у злиднях і руїнах,
Але про велич ходить байка.
Питання: "Хто назве країну?"
"Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Вся правда тільки у новинах,
Ніяких мітингів і страйків.
Простенький ребус про країну.
"Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Когось звільнити – сильна ломка,
Як без горілки або файки.
"Така складна головоломка?"
"Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Нема аптек і магазинів,
Проте відкрита наливайка.
Шарада: "Що це за країна?"
"Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Сп’янілий орк заснув під тином,
На ньому чоботи і майка.
«Яку загадано країну?»
"Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Ще власні землі не засіяв,
А на чужі летить, як чайка.
Все очевидно: "Це росія.
Ведмідь. Горілка. Балалайка."

Коли відсвяткуємо День Перемоги,
Життя повернеться у звичний режим.
Постійний сигнал "В Укриття!" від тривоги
Забудеться людям і стане чужим.

Коли відсвяткуємо День Перемоги,
У нас буде дуже важлива мета.
Відновимо швидко мости і дороги,
Збудуємо наново наші міста.

Коли відсвяткуємо День Перемоги,
Вшануємо з честю усіх воєвод.
І армія буде, щоб без допомоги
Солдати могли захистити народ.

Коли відсвяткуємо День Перемоги,
Ми змінимо начисто устрій, підхід.
Пожежники, всі лікарі, педагоги,
Отримають гідний стабільний дохід.

Коли відсвяткуємо День Перемоги,
Повернено наших жінок і дітей.
І будуть обійми, любов, діалоги.
Ми зможемо кликати знову гостей.

У всіх поколінь гуртові епілоги,
І то не важливо, старе, молоде.
Ми дуже чекаємо День Перемоги!
Ми віримо, він неодмінно прийде!

"Привіт, тато! Як там справи?
Ми у Львові, на вокзалі.
Підірвали переправи,
Щоб не йшли на Київ далі?"

"Привіт, тато! Як ти, рідний?
Ми знайшли уже житло.
В ньому є все необхідне,
І не гірше, ніж було."

"Привіт, тато! Що ви й де ви?
Вас годують? Є пайки?
Чула, б'єтеся, як леви,
А все інше – то байки."

"Привіт, тато самий-самий.
Ми чекаємо дзвінок.
Заскучали я і мама.
Ти не знаєш нас, жінок?"

"Привіт, тато. Щохвилини
Всі думки, про те як ти.
Спільні дивимось світлини,
Проглядаємо пости."

"Привіт, тато. Йду до школи,
Не сидіти ж всю весну.
Ти хотів, щоб ми ніколи
Не побачили війну."

"Привіт, тато, вже не смішно!
Набери, скажи хоч щось!
Кажуть, б'єтеся успішно.
Що, хвилини не знайшлось?"

"Привіт, тато. Йду до храму.
Пишу текст, тремтить рука.
Ти пробач мені та мамі.
Прощавай. Люблю.

            Дочка"

Не завівши собі будильник, я прокинуся пізно зранку.
Запашну і гарячу каву, яка збігла, і хай їй грець,
Я повільно із турки виллю у стару і зручну філіжанку.
Усвідомлю, що все спокійно. Посміхнуся. Війні кінець.

Я на лоджії сяду в крісло, від проміння скривлюся трішки,
Не відчую тривоги, страху, що знаходжуся близ вікна.
Одягнуся і вийду в місто, прогуляюся трохи пішки,
Адже гарна така погода. У минулому вже війна.

Я спланую свої години, повирішую різні справи,
Покомандую трішки вдома, злегка я у душі демагог.
У кафешці, що так знайома, я замовлю коронні страви,
Що незмінні для нас роками. Бо немає уже тривог.

Дочекаюся захід сонця, складу речі в мою валізу.
Дві футболки і двоє шортів. Що потрібно іще окрім?
Закордонний залишу вдома чи свою туристичну візу.
Я авто заведу й поїду відпочити у рідний Крим.

Українці, війна в Україні,
Дуже складно нам кожного дня.
Але поки ми з вами єдині,
Не здолає нас підла русня.

Українці, які за кордоном,
Мирні мітинги – ваш автомат.
Викладайте пости з телефону,
Намалюйте для акцій плакат.

Українці, які у безпеці,
Працювати потрібно в тилу.
Економіка – наша фортеця,
Щоб спинити росію гнилу.

Українці, які в кабінетах,
Не здавайте ніяких земель,
Не міняйте людей на монети,
Посилайте на дно корабель.

Українці на Сході та Півдні,
де тривають запеклі бої.
Потерпіть іще трішечки, рідні,
Ми повернемо землі свої.

Українці, що зараз в окопі,
Наша гордість і наша стіна.
Вашу силу відчули в Європі,
Хто казали: "Триденна війна!"

Українці, що вірять у Бога,
Почитайте за вбитих псалтир.
Щоб поменше лунала тривога,
Помоліться, будь ласка, за мир.

Українці, розкол не на часі,
Адже маємо спільну біду.
Об'єднавши зусилля, ми разом
Переможемо дику орду.

Наші діти – майбутнє для нації!
У скрутні переломні часи
Недитячі страшні декорації
Їм створили брудні свинопси.

Наші діти лежать під завалами,
Наші діти завчасно в землі,
Вбиті орками, їх генералами,
І тираном, який у кремлі.

Наші діти ночують у сховищах
Серед сірих пошарпаних стін.
Стало звичним це дике становище
Під сирени пронизливий дзвін.

Наші діти лишаються з мамами,
Утікають до інших країн
Із новими душевними шрамами
Від ракет і постійних руїн.

Наші діти прощаються з татками
Під емоції, крики та плач.
Не сидять у піску із лопатками,
І не грають у хованки, квач.

Наші діти в тяжкій ситуації,
Але вогник в очах їх сумних.
Наші діти – майбутнє для нації,
Ця війна, в першу чергу, за них!

Мама чекає на сина,
Він з перших днів на війні.
Мамі болить за дитину,
Очі весь час у вікні.

Мамині ночі тривожні,
Дуже страшні її сни,
Погляд сумний і порожній
Після такої весни.

Мама чекає на сина,
Гірко ридає щодня.
Мама читає новини,
Вивчила слово "русня".

Мама сидить у смартфоні,
Жде повідомлень, дзвінка.
Хатіко так на пероні
Хідесабуро чекав.

Мама чекає на сина,
Молиться біля ікон
Щиро, стоїть на колінах,
Щоб не взяли у полон.

Мама – основа родини,
Віру й кохання несе.
Мама чекає на сина,
Просто, бо мама, і все.