Роботи
Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.
- 1 ...
- 2 ...
- 3 ...
- 4 ...
Залишайся тінню на стіні
Пробач, що сил кохати вже не стало,
Пробач, що сонця промені ясні
Мене з тобою розлучити мали.
Пробач, що нові мрії не на двох,
Пробач, що рік життя минув без тебе,
Пробач, що грім гримить в мое вікно,
Пробач, що знову ми гнівимо небо.
Пробач, що ніч коротка по весні,
Пробач, що сміх лунає все гучніше,
Пробач, що тіні наші голосні
За цілий рік стали значно тихіші.
Пробач, що не чекаю тебе знов,
Пробач, що зустрічей вже не шукаю.
Пробач, що стало майже все одно,
Пробач, що зла на тебе не тримаю.
Пробач, що сонце ніжне по весні
Пробудить променями новий ранок.
Ти вже зникав, а тіні на стіні,
Нехай залишаться зі мною на останок
Твоє життя, то довга павутина
питань не заданих і втрачених ідей.
Та не забув, що перш за все людина
вирішує майбутнє день у день.
Твоє життя відкрите немов поле,
саджай думки, вони ж бо проростуть
і стануть там рости квітучим полем,
колись для когось вкажуть вірний путь
Твоє життя бурхливим океаном
вирує у негоду і у штиль
і важко, мабуть, бути капітаном
щоб корабель додому довести.
Твоє життя на зміни не чекає
немає часу вибирати вірний курс
і з помилками віра не вмирає
на помилках будують вірний путь.
Ранок мовчить пустотою
Не кричать голоси в голові
Стихли звуки нічного конвою
Павутинні стежки загубилися в імлі
Слів не сказанних лишилось так мало
Не мовчиш, тихо звуки пускаєш в полон
коридорів пустих. Знову ранок.
Крізь решітку не видно надій горизонт.
Пустота у холодній кімнаті
Плаче ліжко під тиском жіночих образ
Життя легко було зруйнувати
Жоден час не злікує утрачений шанс.
По весні розквітали троянди.
До пелюсток торкалося лезо ножа,
за колючками їх не зірвати.
Не зломилася за ними і твоя душа.
Нам без вражень не жити , пробач.
Всі у вирій, а ми вільні птахи.
Вище в небо під хмари тікали й нехай
сонце боляче жалить по крилам твоїм.
Ми не знали, що промені сонця – зола,
сірим попілом впавша на крилах мої.
Хто б сказав нам, чи варте кохання цих втрат,
бо падати ми не готові були.
І не бачити радості в своїх очах,
і не знати, чи правильно прожиті дні.
В наших душах давно поселилась печаль.
На весні поверталися ті журавлі.
Нам без сонця і вражень не жити,пробач.
І дорога з тобою нас знов розведе.
Там за обрієм, сонце сідає, не плач,
всі страждання, з собою воно забере.
Звідки знати, де щастя знайти
тож нехай. Проростає під кригою нове життя.
Там за обрієм, бачиш? Починається Рай,
там надія і віра, там тліють дива.
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.