КамеліяПсевдонім

час від часу вимикають світло
час від часу перекривають кисень
і ми навпомацки продовжуєм бігти,
пробиваючи темряву своїм тілом;

вітер розгойдує свідомість,
думки втрачають зміст і каяття;
час від часу вимикають совість,
час від часу вона вимикається сама;

ранок недозрівший, зім'ятий і кавовий,
залишки вечора осідають на дні;
час від часу нам вдається запалювати,
час від часу нас підпалюють інші.

чому гріх на смак солоний як твоя шкіра?
чому твої плечі здаються найкращим прихистком?
де ж та межа між людиною і звіром,
який постійно намагається тебе згризти;

не соромся бути зі мною одягненим
у свої думки, виховання і принципи,
але доведеться залишити все на підлозі
і віддатися поцілункам з металевим присмаком..

вознестись з осілого космічного пилу,
вилитись з темряви окремим силуетом,
легко піддатись зоряному вихору,
аби він одягнув мене в те, що одягають планети;

опинитись між стін, що поцятковані виходами,
направити свої думки не за той ріг,
заблукати, захлинутись у власній матерії
й прокинутись знову для боротьби.

найсуттєвішим світ видається наосліп,
коли втрачається фокус і гострота зору,
фарби зливаються, руйнуючи контури,
та утворюють єдиний найяскравіший колір;

зникають деталі, кордони та обриси,
реальність розчищається від зайвого,
вуха загострюються, мозаїка збирається
з частинок і цілісно укладається наново.

поверхня стає красномовною, емоції – випуклими,
сприйняття набуває різкості та прямоти,
більше не видно прикрас, маски зникли,
у словах гучніше дзвенять залишки душі.

якщо хочеш мене вбити, зроби це витончено:
ніжно стисни талію і не відводь погляд;
улюблений танець смерті – пристрасне танго,
тож давай станцюємо, поки ще в змозі;

я віддала тобі свою слабкість і вручила зброю,
з розгону стрибнула у прірву твоїх очей,
а цей танець – моя безжальна спроба
ще трохи подовжити безсоння наших ночей;

присяга любові нічого не варта,
обіцянка смерті набагато важливіша,
дотримавшись її, ти вб'єш і мене,
бо наші долі відтепер неподільні.

я – тінь всесвітнього прогресу
остання ланка ще не початого кінця
бліде знамення ненародженого генія
незріле дерево, яке знесла течія

переоцінена чи недооцінена
розпорошена чи надто зосереджена
…якась ненацілена, недоліплена
просто тінь, просто пустота

хочеться вживати тебе на сніданок і трохи на вечерю,
відмовитися від світла і поринути в темряву,
закрутити в танці чортиків з твоїх очей;
…якщо ти згубна звичка, то я хочу бути залежною;

хочеться відчувати твоє ім'я кожним міліметром шкіри,
засинати на подушках з твоїм запахом,
впиватися в твоє серце і залишати виразний слід;
…якщо доля існує, то тебе призначено мені;

я приховуватиму помадою сліди від твоїх поцілунків,
викидатиму всі непотрібні слова і правила;
наша любов досягла найвищого гатунку,
коли безмежне небо залишилося позаду.