Іван Бережний

ми бігли криваво-янтарними вулицями
до мрій, що лунали п’янким відголоссям
ми бігли
але
спіткнулися ми
кінцева зупинка – осінь.

саме час підкурити міцну сигарету, розірвати конверти й листи
саме час звéсти кáм’яні мури й спалити трухляві мости
саме час позначати червоним пам’ятні дати
саме час
відкривати
торішні
стигмати

саме час розчинятися в зливах й збиватися в зграї
саме час видивлятися з вікон дороги до раю
саме час біля згарища спогадів гріти свій ніс
й уявляти, жадати той самий страшний апокаліпсис

твоє місто – безлике
оманливо-ніжне, усіяне мінами
протоптане п’яними вщент пілігримами
твоє місце – безвихідь
токсично забруднена зона відчуження
вхід заборонено.
стій.
зупинись, друже мій

ти – лише тінь на проекції світла побитих старих ліхтарів
ти – лиш загублений щур в лабіринтах своїх шизо-снів
тому саме час заковтнути, як завжди, таблеток-плацебо
тому саме час закурити й піднятися з димом до неба

а небо
важке та червоне
не в змозі спинити свої кровотечі
і давить
осінніми хмарами
давить
знімілі атлантові плечі

а люди
одягнені в чорне
в артеріях й венах застигла тривога
в серцях застиг
вересень
жовтень
листопáд

ти знову замерз
душа твоя – боса
твоя
кінцева зупинка – осінь.

Прийди до мене, візьми за холодну, кістляву руку.
Прийди до мене, без жодного звуку чи стуку.
Забери й відведи у темну країну бажань,
У темну країну кохання.
Де ночами не кровоточать рани й порізи
Де жінки пахнуть кров’ю, потом й залізом,
Де в димах розчиняється відгук минулих страждань,
Де кожна мить – як остання.

/Літнє сонце випалює наші всохлі серця.
Дощі вимивають бруд з наших тіл та клітин.
І якщо хтось зуміє уникнути долі мерця –
Він стане
Новим,
Черговим
Святим./

Тож занур мене в царство ночі, пригорни мої губи до лона,
Дай відчути твій подих, твій смак, такий терпкий, солоний.
Залиш лиш вино, лише тліючий жар сигарети,
Лиш наповнені пристрастю дотики…
Сховай мене там, де коханець коханцю – звір,
Де у кожного тупий ніж. Де у кожного гострий зір.
Де найбільше хочеться жити. Де найбільше хочеться вмерти.
Де хочеться бути в обіймах наркотику.

/Волога земля закарбує наші сліди –
Єдине, що ми залишимо на цій дивній планеті.
Бо ми біжимо. Біжимо в нікуди́,
Подібно палаючій в небі кометі. /

Прийди та врятуй мене. Стань моїм злим херувимом
Вирви з цих шизо-снів, що раптово стали живими,
Сховай в плащаниці, сховай у собі.
Благаю, не треба будити.
Нехай нас буде лиш двоє. Нехай буде морок.
Ти – частина мене, ліпший друг, ліпший ворог,
Мій біль, моя кров між розбитих зубів,
Мій демон-хранитель.