Ірина Малишева

Чому хтось називає стосунки
Божевільним словом — взаємини?
Я малюю палкі поцілунки,
Але є вони зовсім таємними.

І для мене лишається дивом
Твоє неслухняне волосся.
Як ти можеш бути таким вродливим,
Коли вигляд настільки дорослий.

І для мене навіки секрет
Твій обпікаючий погляд.
І щоночі в уяві портрет,
З яким хочеться бути поряд.

І невже почуття — це дарунки,
Коли є вони зовсім даремними?
Чому хтось називає стосунки
Божевільним словом — взаємини?

Забороніть, будь ласка, його погляд,
Хіба так дивляться із добрих міркувань?
Чому до нього відчуваю такий потяг
Коли немає жодних сподівань?

Забороніть, будь ласка, його голос,
Бо ця манера говорити небезпечна.
Це через нього серце відчуває голод,
Хоча надія на взаємність недоречна.

Забороніть, будь ласка, його сміх,
Від нього щось всередині палає.
І навіть дивовижний сніг
Таких емоцій вже не викликає.

Забороніть, будь ласка, почуття,
Які приречені на сльози та страждання.
Але чи може бути радісним життя,
В якому заборонене кохання?

Навчи мене не бути такою чутливою,
Не плакати наприкінці доброго сімейного фільму,
Не милуватися снігом, градом чи зливою,
Не думати про майбутнє кожну хвилину вільну.

Навчи не вірити в дитячі казки та мрії,
Не шукати на небі першу вечірню зірку,
Не тримати у серці даремні надії,
Від яких на душі потім темно та гірко.

Навчи не радіти від кави та книги в руках,
Не складати дрібниці в ларець на верхній полиці,
Не бачити вогник в твоїх глибоких очах,
Не вчити напам'ять країни та їх столиці.

Навчи не посміхатися від кожного твого слова,
Від таємних почуттів не бути такою щасливою,
Бо реальність, насправді, дуже і дуже сувора.
Але я все одно залишусь такою чутливою…