Ранковим полум’ям без диму і вогню
Палають хмари, що самі собі як попіл,
Немов химери, поєднавши страх і спокій,
Віддавши стан єства прозорому вбранню.
Вони шукають свій безпечний небокрай,
Де наче пір’я білі зграї лебедині
В обіймах крил єднають душі у родини,
Де небо синє-синє, мов казковий рай.
Настане день та сонце променем ясним
Розвіє сум і хмари знов свої вітрила
Розгорнуть, наче білий птах здіймає крила
І полетять у вирій денної краси…
Допоки знов не стануть попелом рясним.
Я шукаю тебе серед квітів пахучих,
В різнобарвних садках, де дзвенять солов’ї,
Я шукаю тебе і бажаю відчути
Подих ніжного серця й долоні твої.
Опромінений сяйвом, сліпим і пекучим,
Я без тебе не знаю, куди далі йти,
Я шукаю тебе й намагаюсь почути
Стукіт рідного серця — кохання сліди.
Тільки ти вдалині та між нами пів неба,
Як омана очей, світле марево снів,
Я, мов листя осіннє блукаю без тебе
Серед бур невгамовних й самотніх дощів.
Опромінений сяйвом, сліпим і пекучим,
Я шукаю тебе серед квітів пахучих…
Грайливий вітер море хвилями лоскоче,
У піні буйних почуттів лунає сміх.
Я заглядаю у твої чарівні очі
І ніжним дотиком торкаюсь губ твоїх.
З палкими променями сонячного неба
Душа злетівши, не боїться висоти,
Нічого кращого мені в житті не треба
За щастя бути тільки там, де будеш ти!
Лети, моя пташко, лети, моя мила,
На південь у край теплоти,
Без продиху й сну, розправляючи крила,
Лети, моя пташко, лети!
Там є Вознесенськ, то мій берег дитинства,
Моя благодатна земля,
Південна ласкавість його материнства
Мені зігріває життя.
Лети, моя пташко, у парк до альтанки,
Де «Царська Ротонда» стоїть,
Де небо щодня зустрічає світанки
Вже протягом виру столiть.
І знай, що тепліше, ніж в рідному краї
Серденьку не буде ніде,
Лети, моя пташко, він радо чекає
Скоріш обійняти тебе!
Зустрілася осінь – палка і тендітна
Із груднем незграбним й холодним, як лід,
У світлому парку, де листя привітне
Грайливо ховалось, лишаючи слід.
Де вітер веселий ганяв білі хмари,
А ті не спішили від нього тікать,
Де в ніжних обіймах закохані пари
Яскраво палали, мов іскри багать.
І грудень холодний у цій круговерті
Із осінню разом піднявсь у танку,
Став теплим і ніжним, м’яким та відвертим,
Безмежно закоханим в осінь палку.
Ворожий вітер гне дерева до землі,
Від жалю плачуть небеса, чорніють ночі,
Тремтять берізки боязкі в холодній млі,
Лиш мужній дуб стоїть — коритися не хоче.
Скажена буря не згаса та не згаса,
Шкребуть гілки у вікна, просяться до хати,
І гонять ворога блаженні небеса,
Бо в нашім краї він бажає царювати.
Та вранці сонячне проміння золоте
Злетить з небес та прожене ворожу силу,
Зазеленіє, заквітчає, розцвіте
Наш рідній край в благословенні небосхилу.
Пригоща мене кавою лагідний вечір,
Навкруги завмирає утомлений час,
За холодним вікном білокрилі малечі
Янголятами сніжними сходять до нас.
І у кожній сніжинці душа виняткова —
Заповітний кришталь в повіванні зими,
Від тепла ніжних рук у безмірній любові
Вони тануть без тями так само, як ми.
І таких, що літають сьогодні — не буде,
Будуть зовсім інакші, також не такі,
Бо сніжинки усі — особливі, як люди,
З візерунками долі у кожній душі.
Всю ніч хуртовина молотить пшеницю
на борошно біле, пухнасте,
У небі печеться пласка паляниця,
аж шмаття летить попелясте.
Остуджує вітер іскринки у печі,
ганяючи дух небокраєм,
Вже холод такий, що пронизує плечі
та щічки рум'яні щипає.
А вдома кутя, тепла юшка з грибами
й цукерок солодких багато,
Он янголи скоро з пустими торбами
злетяться з Різдвом нас вітати!
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.