Як страх перед невідомим заважає нам змінюватись — психотерапевт Росс Елленгорн

2021-05-29 07:00:00 Читомо

Елленгорн Росс. Як ми змінюємося (& 10 причин, чому ми цього не робимо) / пер. з англ. Ірина Гоял. — Київ : РІДНА МОВА, 2021. — 320 с.

Росс Елленгорн — доктор наук, психотерапевт і консультант з лікування від наркозалежності. У своїй книжці він доводить, що почуття безпорадності й екзистенційної тривоги — це не тривожний розлад і не депресія, а ознака того, що людина не здається попри розчарування, яких зазнала. Вона не втрачає надії, але починає боятися цієї надії, тому що перестала довіряти собі, своїм емоціям, перестала вірити в себе як у джерело правдивої інформації, сумнівається, що може досягти бажаного. Елленгорн переконує, що такий стан може бути тимчасовою зупинкою, накопичуванням сил. Головне, як людина далі розпорядиться своїм життям.

З уривка ми дізнаємося, як страх перед змінами, тривожність та неприйняття потенційних втрат змушує нас сидіти на одному місці й нічого не змінювати у житті.

Змінюючись, ви стикаєтеся з невідомими можливостями життя, яке знаходиться у ваших руках. Таким чином, ви повинні боротися не тільки з експоненційними викликами, а й із непередбачуваним світом, у якому, можливо, на вас чекає безліч неочікуваних переживань, пов’язаних із розчаруванням. Існує два основні та пов’язані ризики щодо змін в  умовах невизначеності. Перший ризик стосується виклику просто залишити безпеку передбачуваності та ввійти у  світ невідомого. Другий стосується більших екзистенційних питань, пов’язаних із нашою метою та сенсом життя.

 

Вирішивши діяти, ви обмірковуєте два питання: 1) Чи правильний цей вибір? та  2) Які варіанти я  залишу поза увагою, якщо зроблю такий вибір? Ці питання стосуються втрат.

 

Уявіть, що ви в  ресторані на кшталт Chili’s або TGI Fridays вибираєте страву з гігантського меню. Підходить офіціант, і ви панікуєте. Вагаєтеся, чи замовити фахітас. Але переймаєтеся, що, можливо, не отримаєте задоволення. Офіціант уже готовий прийняти замовлення. А  у  вашій голові крутяться два запитання, і обидва без відповіді: 1) Чи справді фахітас годяться мені як закуска сьогодні ввечері? і 2) Якщо виберу фахітас, які інші закуски в  меню я  проігнорую  — може, вони смакували б мені більше?

 

Ви стурбовані втратою. По-перше, ви втратили хорошу їжу, а по-друге, втратили всі інші варіанти, які могли б обрати. Парадоксально, але ви так переймаєтеся цими втратами, бо мали велику кількість можливостей — гігантське меню. Іншими словами, свобода вибору стримує та засмучує вас. Цей факт — не просто продукт екзистенційних філософських роздумів. Це властивість людської психіки, яка ґрунтується на математиці.

Як тварини, люди більше переймаються втратами, а не набутками. Такого висновку дійшли розробники теорії неприйняття втрат, нобелівські лауреати Деніел Канеман і Амос Тверськи. 

 

Вони з’ясували, що, вигравши сто доларів, людина радіє удвічі менше, ніж засмучується, коли втрачає таку саму суму. Таке почуття виявляється у різноманітних ситуаціях  і ґрунтується на еволюційній причині: організми, які витрачають більше енергії на те, щоб захистити себе від втрати, ніж на пошук можливостей, мають більше шансів вижити.

 

Саме через неприйняття втрат виникає проблема з цим гігантським меню. Що більше варіантів для вибору, то більше варіантів утрат. Ось як це можна прорахувати. Скажімо, ви вечеряєте у ресторанчику, в меню якого є лише дві страви. Виберіть одну страву, й  шанс того, що ви помилилися, становитиме 50 відсотків. Тепер повернімося до Chili’s або TGI Fridays з  їхніми гігантськими меню, в кожному з яких по сто найменувань. Свобода у ваших руках! Утім з усіма цими можливостями виникає 99-відсотковий шанс, що ви приймете хибне рішення. Ваш вибір може не тільки виявитися неправильним, він ще й означатиме, що ви втратили шанс скуштувати всі інші страви з меню.

 

Багатство вибору може спричинити у вас стрес, оскільки таке різноманіття збільшує ймовірність зробити неправильний вибір і підвищує ризик того, що ви втратите більше можливостей зробити бодай якийсь вибір. Ось чому люди вервечкою тягнуться до таких закладів, як Chipotle, де вони страхують свої ставки, вибираючи саме те, що хочуть бачити у своєму буріто. Ось чому людям подобаються фуршети: так вони не пропускають надані їм можливості — вони можуть отримати все.

 

І можливо, саме тому ми так нав’язливо заглиблюємося в  контрфактуальне мислення, коли наша віра похитнулася: ми маємо свободу вибору, проте не віримо в себе, аби зробити правильний вибір, прийняти безпомилкове рішення, а потім діяти.

 

У своїй книжці «Парадокс вибору: чому «більше» означає «менше» психолог Баррі Шварц використовує ідею неприйняття втрат, щоб пояснити, здавалося б, суперечливі факти. Так, він наголошує, що в  США нам, як споживачам, пропонують незліченний вибір, але порівняно з країнами, які мають менше споживче різноманіття, ми перебуваємо на нижчому щаблі шкали щастя.

 

Варто згадати ще один момент, який безпосередньо стосується теми нашої розмови. Шварц робить чудове спостереження щодо рухів у  США, які намагаються протистояти тенденції до зменшення відчуття щастя серед американців і допомагають їм підвищити рівень щастя, обмежуючи вибір і зосереджуючись на важливих питаннях, пов’язаних з  індивідуальними цінностями та метою. Шварц пише: «Я  не сприймаю задоволення власних «хочу» й зосередження уваги на тому, що ми «хочемо» робити, як розв’язання проблеми занадто великого вибору».

 

Інакше кажучи, припинивши турбуватися про те, що ви хочете на вечерю — фахітас чи стейк (або стейк, загорнутий у фахітас!), — і  зосередивши думки на важливому виборі того, що вас задовольнить, ви не зменшите тривогу вибору,  а, навпаки, збільшите її. Хоч би яким великим було меню, воно обмежене. З іншого боку, вибір того, що вам сподобається в житті, що відповідатиме вашим цінностям, наповнить ваше життя сенсом, забезпечить вам наявність мети, надасть вам почуття зв’язку, — нескінченний. Якщо вам здається, що ви помилилися в одному з  варіантів щодо особистої зміни, цілком логічно, що почнете аналізувати всі інші можливі вибори, які ви могли зробити. 

Отже, знову контрфактуальне мислення. Але цілком можливо також, що ви втратите здоровий глузд через необхідність зробити вибір. Своєрідна контрфактуалізація майбутнього: нав’язливі серії «якби» щодо вашого наступного рішення. Подумайте ще раз про те, щоб розпочати серйозні стосунки. 

 

Що вас стримує? По-перше, виникає питання, чи справді ваш партнер вам підходить. Ви бачите всі його недоліки й вади, все те, що вас дратує, і міркуєте: «Чи справді ця людина покращить моє життя?» Якби ваш вибір був обмеженим, наприклад, якби ви жили в  невеликому селі або кандидатів пропонував шлюбний посередник, занепокоєння щодо того, чи ідеальну пару для себе ви знайшли, не мали б такого великого значення. Але ваш вибір у світі знайомств в інтернеті майже необмежений, тож ви ніколи не дізнаєтеся, чи правильний зробили вибір.

 

Друге і пов’язане з цим питання — всі пропущені можливості, що чекають на вас за рогом. Хтось інший десь там може бути призначений вам долею. Вибравши людину, яка зараз стоїть перед вами, ви можете проґавити людину, яку вам судилося зустріти. А  ось і  парадокс: обсяг тривоги, яку ви відчуваєте, шукаючи ідеальну роботу й любов, безпосередньо пов’язаний (впевнений, ви вже здогадалися) з кількістю інших варіантів, що стоять перед вами.

 

Зміна стосується міркувань про «альтернативні» всесвіти, і паралельні існування в  науковій фантастиці, де ви живете нескінченну кількість можливих життів, кожне з яких залежить від вашого вибору. Ці міркування не мають великого значення, коли ви вибираєте гарячу мексиканську їжу. Чого не скажеш про вибір партнера  — тут справа значно серйозніша. Різниця між пунктом меню в Chili’s і вибором зміни напрямку в житті пов’язана із залученими ставками, а не зі стейками. Ставки дуже високі, коли ви берете на себе зобов’язання щодо більш глибокого й змістовного життя.

 

Один зі способів розв’язання цієї ситуації — розіграти можливі сценарії: «Що робити, якщо мій партнер захоче переїхати до іншого штату? Що робити, якщо ми не дійдемо згоди щодо того, як виховувати дітей? Що робити, якщо він зрештою кине мене заради жінки, яку зустріне у спортзалі?» Але розігрування сценаріїв доводить вас лише до певної точки, та й то не факт, що це має сенс.

 

Якщо аналізуватимете історію сторінка за сторінкою (нав’язливо відстежуючи кожен можливий сценарій, перераховуючи безліч можливих альтернативних всесвітів), може здатися, що ви опинилися на нескінченній орбіті. Вам ніколи не отримати всіх даних, ніколи не спрогнозувати всіх результатів, а в якийсь момент все зведеться до спекуляцій із вашою вірою.

 

Що більше свободи, то менше ви можете бути впевнені у своїх рішеннях,  і,відповідно, то більше вам доведеться покладатися на свої нутро, на емоції й  тілесні відчуття, які я раніше пов’язав із вірою.

 

Нині часто вживають термін «страх перед зобов’язаннями» — здебільшого, коли описують проблеми у стосунках: «Цей Фред, він ніяк не подорослішає, бо боїться зобов’язань». Але ми всі боїмося зобов’язань. І це правильно. Зобов’язання — це страшно. Це вкладення значних інвестицій у те, чого ви глибоко прагнете, при цьому не знаючи, чи це правильна конячка і чи варто на неї робити всі ставки. Що більший вибір ви маєте і що більше цінуєте те, чого прагнете, то страшніше стає зробити таку ставку і стрибнути у невідоме. Для наших орієнтованих на гештальт мізків (тих «рішак», які люблять велику безперервність) невідповідність між великими інвестиціями та незвіданим результатом обертається на велику тривогу. Вона зовсім не невротична. 

Це саме те почуття, яке й має виникати за такого складного становища.

 

Коли ви берете на себе зобов’язання і  досягаєте того, чого хочете, це чудово! Варто було ризикувати. Якщо  ж ваші зобов’язання закінчуються розчаруванням, ви опиняєтеся перед викликом: чи готові ви діяти у  гарній вірі. Тобто чи намагатиметеся відшкодувати втрату, рухаючись і  далі в  обраному напрямку? Чи хочете різко змінити курс? Інакше кажучи, питання в  тому, чи хочете ви й  далі інвестувати у  свій вибір попри всі втрати? Чи наважитеся «ризикувати останнім»?

 

Тривога — ваша псевдоподруга

 

«Тривоги не можна уникнути, хіба що ціною апатії чи приглушення чуттєвості й уяви», — писав видатний екзистенційний психолог Ролло Мей. Інакше кажучи, щоб рибку з’їсти, треба у воду лізти. Біль, що виникає зі змінами, завжди, зрештою, пов’язаний із  власними муками, через відповідальність і  самотність. Часто, як проілюстровано вище, людина прагне уникнути цього болю. Якщо ви не стикаєтеся з болем, то неминуче втрачаєте шанс на перемогу.

 

На моєму тілі багато татуювань (так, Гарольд з фіолетовим олівцем вибитий у мене на гомілці). Для мене, як і для багатьох людей, тату схожі на картопляні чіпси: варто лишень почати, і вже не зупинишся. Набивши перше тату, я знав, що хотітиму ще. Процес татуювання доволі болісний. Я не мазохіст. Ба більше, у мене досить низький больовий поріг. Однак саме біль нанесення тату частково приваблює мене в татуюванні.

 

Він означає, що я роблю щось вагоме. А якби нанесення тату було безболісним, я навряд чи їх робив би. Хочу сказати про ще один важливий момент, що стосується болю від татуювання. Якби мою шкіру проколювали голками без очевидної мети, я корчився б і волав. А якби голки використовували, щоб зробити мені боляче, або, ще гірше, застосовували проти моєї волі? Для цього є окрема назва — тортури.

 

Це підтверджений факт фізичного болю: він контекстуальний, відчувається по-різному, залежно від його значення та того, що відбувається навколо вас. Те саме стосується подолання гнітючої туги самотності. Якщо ви сприймаєте її лише як небезпеку, як загрозу, як жахливу перспективу, то позбавляєте тугу сенсу. Ваша гнітюча туга здається вам монстром, що нападає на щит вашої поганої віри. Але якщо можете сприймати її як неминучу частину змін, хай навіть болісну та страшну, це також показник того, що ви змінюєтеся. Власне, здебільшого це єдиний показник того, що зміни відбуваються або ось-ось стануться.

«Насмілитися, — писав С. К’єркегор, — це моментально втратити ґрунт під ногами. Не насмілитися — це втратити себе». 

 

Він знав, про що писав. Проте не забувайте: сміливість — це не просто ставлення, вона стимулює вашу рішучість. Отож насмілитися на щось — це не лише сміливо, це ризиковано.

 

«Просто зроби! Просто наважся! Просто піди на це!» Коли йдеться про зміни, а особливо коли зміна несе із собою поглиблення вашого життя, такі коментарі здаються маячнею. У цьому шаленому світі, де повсякчас відбуваються зміни, немає «просто». Прямуючи до змін, ви стикаєтеся зі своєю реальною самотністю, цілком імовірним шансом, що на горизонті з’являться нові й  складніші виклики.

 

Очевидним фактом є те, що ви можете залишити золотий самородок десь позаду, у всіх тих безповоротних втратах. Можливо, мета, якої ви хочете досягти, виявиться нікчемною. 

 

А ще у вас є чималі шанси стикнутися зі значним розчаруванням. Посміти змінитися, стоячи віч-на-віч із самотністю, — це ризик. І  зовсім не примарний. Здійснити особисті зміни — це ризик ставитися до життя автентично. Ризик реальний, адже і ви — реальні. У випадку з особистими змінами ми стикаємося не з фіглями-міглями. Наважтеся змінитися, і ви відчуєте тривогу ризику. Не змінюйтеся, і відчуєте, що нема ризику, а отже й тривоги. Весь сценарій заточений на незмінність. Коли ви змінюєтеся, вас цілковито поглинає повідомлення, що його надсилає тривога. Вона волає: «ПОПЕРЕДЖЕННЯ! ПОПЕРЕДЖЕННЯ! ВИ В ЗОНІ РИЗИКУ!», — умовляючи вас утікати. Коли ви не змінюєтеся, погана віра й дух серйозності сповивають вас у кокон, щоб ви не почули таке саме повідомлення про значну небезпеку незмінності.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Як страх перед невідомим заважає нам змінюватись — психотерапевт Росс Елленгорн