Як знімали перший художній фільм режисерки “Землі блакитної, наче апельсин” за романом Артема Чеха
Під час Х Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал” відбулася презентація двох епізодів стрічки Ірини Цілик “Я і Фелікс” за мотивами майбутнього роману Артема Чеха. Разом із презентацією частина знімальної команди розповіла про труднощі процесу, особливості адаптації літературного джерела та добір непрофесійних акторів. Розмову модерувала Богдана Неборак. Журналістка Суспільного Культура занотувала найважливіше.
Це буде перший повнометражний художній фільм режисерки Ірини Цілик, яка у 2020 році взяла нагороду американського кінофестивалю незалежного кіно “Санденс” за найкращу режисерську роботу в категорії світового документального кіно зі своїм фільмом “Земля блакитна, ніби апельсин”.
Роман Артема Чеха (попередня назва “Хто ти такий?” – ред.) має вийти восени 2021 року у видавництві Meridian Czernowitz. Один із його останніх романів “Точка Нуль” про досвід письменника на війні здобув низку літературних премій, зокрема польську Премію імені Ришарда Капусцінського за літературний репортаж.
Створення фільму
Анна Соболевська, продюсерка та співзасновниця ForeFilms: Створення фільму відбувається щонайменше протягом трьох років: спершу приходить історія, потім роблять фільм, а потім уже триває фестивальне життя фільму. З Володимиром Яценком (продюсер і співзасновник кінопродакшену ForeFilms, – ред.) від початку вирішили, що це історія, яку ми любимо, будемо обороняти та спробуємо продати світові.
У нас не було суперечок щодо сценарію, тому що до Артема Чеха відразу звернулися з пропозицією знімати його історію.
Ірина Цілик, режисерка фільму “Я і Фелікс”: Створення фільму – це командна робота. Мені як авторці важливо могти робити, що хочеться, поряд із людьми, які мені довіряють.
Із цим фільмом вийшла унікальна ситуація, тому що сценаристом став мій чоловік. І всі його історії – це мої історії. Де закінчуються його спогади про бабусю, починаються мої.
До цього я пробувала екранізувати тільки власний матеріал (короткометражний фільм “Помин” за оповіданням Ірини Цілик, – ред.). Тут матеріал був не мій, але я почувалася вільною на цій території. Важливо підкреслити, що це не екранізація, а фільм за мотивами. Тому що складно переказати мовою кіно книжку.
Богдана Неборак: Часто жартують про те, що замість читання книжки можна подивитися кіно. Наскільки подібні ці книжка й фільм?
Артем Чех, письменник, сценарист фільму “Я і Фелікс”: Якби я знав, що за цим рукописом буде написаний сценарій, я би його писав відразу під кіно. Але я почав писати роман. Зараз його вже відправили на редагування, але тоді він був незавершеним. Після сценарію я додав у роман ще 100 тисяч знаків – це майже його третина.
Ірина Цілик: Це автобіографічна історія, отже я її знаю задовго до появи книжки. Ми знайомі 15 років, і я постійно слухала байки про дитинство Чеха. Я знаю всіх прототипів особисто, крім одного, тому що справжній Фелікс у якийсь момент загубився.
Говорячи про Фелікса, я відштовхувалася і від власного досвіду також. Я також спілкувалася з людиною, яка страждає на алкоголізм і є складною особистістю.
А ще епізод із танцем Фелікса – це мій спогад: як п’яненький тато в трусах і майці танцював під Pink Floyd. Я лежала мала під ковдрою й на все це дивилася. Ще коли ми робили тизер, ми знімали танець. Я дивилася на Іздрика (Юрій Іздрик, український письменник, який зіграв у фільмі Фелікса, – ред.), який у трусах танцював під Pink Floyd. Це надзвичайне відчуття – що ти можеш реалізувати власні сни та спогади.
Сюжет
Ірина Цілик: Історія значною мірою автобіографічна. Коли Чех був іще маленьким, у його житті з’явилася особлива людина. Його бабуся якось привела в дім бойфренда. Він – ветеран афганської війни, колишній контррозвідник, поламана людина із жорстким посттравматичним синдромом. Заразом це була інтелігентна людина, яка слухала класичну музику. Він приніс ціле життя та світ у їхню квартиру, розхитану дев’яностими.
У людей, які бачили вісімдесяті й дев’яності, є спільні больові точки. Зараз мені хочеться подивитися на них із новою оптикою. Фільм вийшов світлим, на відміну від книжки.
Артем Чех: Роман також за мотивами життя, це не повністю автобіографічна проза. Фільм знятий за мотивами сценарію, який написаний за мотивами рукопису, який написаний за мотивами життя. Це такий внутрішній жарт.
Ірина Цілик: Мистецтво – це завжди інтерпретація. Ми працюємо з нашими спогадами з певної перспективи. Не можна сприймати за чисту монету історію, яку ми показуємо у фільмі. Але хіба важливо, чи це правда? Ми всі хочемо дивитися історії, які нас торкають за живе.
Анна Соболевська: Ми з Володимиром Яценком виросли в дев’яностих. У нас були ті самі білі кросівки, жуйки, сигарети, які неможливо було купити. Нас зачепила історія, і вона могла статися в будь-який час. Це історія про дорослішання. Нам узагалі подобається тема становлення підлітка, який куштує життя на смак.
Ірина Цілик: Для мене це кіно про дорослішання дитини поряд із поламаним дорослим. Дев’яності тут – просто тло, це могло би відбутися в будь-який інший час. І я навіть бачу паралелі зі сьогоднішнім часом.
Чех у дитинстві ненавидів військових. Фелікс був дуже поламаним, у нього був жорсткий ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), він бачив галюцинації й іноді поводився нестерпно. Чех не міг здогадатися, що потім сам стане військовим.
І зараз мене оточують багато знайомих людей, які є поламаними вже новою війною, вони повертаються додому. Й ніхто не знає, як нам усім із цього вигрібати.
Артем Чех: Я знав, що коли вийде книжка, всі казатимуть, що це роман про дев’яності, але це не так. Він задумувався як книжка про поламану людину, яка повернулася з війни.
Я навіть думав перенести дію у двотисячні: взяти з якоїсь гарячої точки чувака, повернути його в цивільне середовище й розвивати цей сюжет. Але це не була би на 100 % моя тема. Я намагався усіляко прибирати маркери дев’яностих. Мені би найменше хотілося, щоби його визначали як роман про дев’яності.
Актори
Богдана Неборак: Ірина використовує в художньому кіно прийоми з документалістики, працюючи з непрофесійними акторами. Як Іздрик та Андрій (син Ірини Цілик та Артема Чеха, який зіграв одну з головних ролей у фільмі, – ред.) змінили історію?
Ірина Цілик: Чех був сценаристом, співавтором, а також супервайзером сценарію – це людина, яка слідкує на майданчику, щоби всі кадри втілювалися, як задумалося, щоби в діалогах не втрачалося нічого важливого. Має бути людина, яка відчуває тіло мови й розуміє, наскільки органічно звучить діалог.
У цьому фільмі ми поєднали професійних та непрофесійних акторів. У мене вже є режисерський досвід із повнометражним документальним фільмом, і я відчула, що імпровізація дає багато живого.
Дивно було би обмежувати Іздрика й не давати йому бути собою. Він став своєрідним співавтором деяких епізодів. Я давала йому обставини, але іноді дозволяла говорити те, що він хоче, так, як він хоче. Це була магія моменту.
У першому варіанті сценарію Фелікс не був таким інтелігентним, розкутим – він був іншим. Навіть руки Іздрика зі двома пальцями, які не працюють, додали персонажу характеристик.
Із дітьми так само. У фільмі грає наш 10-річний син Андрій. І я також зрозуміла – щойно його обмежуєш, з’являється скута дитина, яка повторює чужий текст. А в імпровізації він живий. Разом з Іздриком вони говорили про життя, жінок, космос, гриби; й із цих розмов я постійно забирала щось собі.
Анна Соболевська: Коли Ірина пояснювала, як бачить персонажа Фелікса, вона казала: “Це має бути хтось такий, як Іздрик”. Ми й вирішили спробувати з ним, а потім зрозуміли, що іншого не знайдемо.
Виклики
Анна Соболевська: Насамперед – це історичне кіно. Ми думали, що будемо знімати все в декораціях, але ми просто знайшли квартиру з ремонтом дев’яностих і зробили там свій ремонт. Великим викликом було зробити правдиві дев’яності.
Київ активно перебудовують, і нам допомагали декілька кварталів на ДВРЗ. Важко знайти екстер’єри без металопластикових вікон. Декілька днів ми знімали в Житомирі.
Ірина Цілик: Для режисерки це все величезна відповідальність – переповісти мовою кіно книжку, не спотворивши її. Усе було складно, але в мене була чудова команда.
Анна Соболевська: Важко було знайти дітей. Головний герой з’являється в трьох вікових категоріях: 7-10 років та 14-16, а у фіналі вже поламана доросла людина. Ці актори мають бути одне на одного схожими. Іра їздила аж в Івано-Франківськ, щоби знайти героя.
Ірина Цілик: Коли я шукала головного героя в підлітковому віці, ми у фейсбуці попросили надсилати нам самопроби. Я отримала безліч крутих відео з усієї України. Відчувалася велика відмінність між цими дітьми й дітьми мого покоління – по-перше, вони всі говорять чудовою українською мовою.
Зараз фільм Ірини Цілик перебуває на стадії виробництва, а в березні він взяв участь у копродукційному ринку Sofia Meetings від Софійського міжнародного кінофестивалю в секції Works in Progress.
Оригінал статті на Читомо: Як знімали перший художній фільм режисерки “Землі блакитної, наче апельсин” за романом Артема Чеха
Блог
У «Софії Київській» вручили сертифікати ЮНЕСКО про визнання світовою спадщиною кобзарства…У Києві відбулося вручення сертифікатів ЮНЕСКО ініціаторам подання про включення елемента “Писанка, українська традиція і мистецтво оздоблення яєць” до Репрезентативного списку нематеріальної культурної
«БараБука» оголосила довгий список найкращих книжок для дітей 2024 рокуЛабораторія дитячого читання «BaraBooka» визначила довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року.
До довгого списку номінантів увійшло 60 видань. Серед них — поетичні
У грудні «Читомо» традиційно опитує експертів з дитячої та підліткової літератури й формує топ найпомітніших книжок року для юних читачів.
Ми вже опублікували список найкращих українськ
17 грудня трагічно загинула письменниця та волонтерка Євгенія Духопельнікова. Про це повідомила волонтерка Катерина Бережна на своїй фейсбук-сторінці.
Про обставини та місце загибелі пи
Збірка короткої прози «Мої жінки» української письменниці, журналістки та волонтерки Юлії Ілюхи та збірка оповідань «Чому я не втомлююся жити» українського та литовського письменника, ф
Перейти до блогу
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.