Спитай у класиків дитячої літератури. Як знайти відповіді на дорослі питання у дитячих книжках

2021-06-01 11:06:55 Ганна Улюра

1 червня в Україні відзначається Міжнародний день захисту дітей, який також називають День дітей або Дитячий день.

Класичні дитячі книжки, якими ми зачитувалися в дитинстві, а тепер ділимося своїм захопленням із своїми дітьми. Ви давно їх перечитували? Та там же повний набір безглуздих ситуацій і божевільних персонажів! До честі сказати, що вони містять і не менше корисних порад. Наче цікавезна книжка з самопомочі про психопатів.

Що робити, коли здається, що от-от і світ накриється мідним тазом? Як вирулити з токсичних стосунків? Як жити, коли складається враження, ніби ти остання нормальна людина в бедламі? Треба відповіді – прошу пана: три мегавідомі історії для малят.

Туве Янсон, “Комета прилітає”

Апокаліпсис переживуть тільки тролі. І тільки та біла дрібнота, яка – мумі-тролі.

Як вони це роблять?!

У чарівній долині живуть крихітні мумі-тролі, причому з жовтня по квітень вони суто сплять, бо люблять сонечко і не люблять холоду. Але пів року без сну вони регулярно втрапляють у халепи: то в повінь полізуть, то лавину спровокують, то тато з родини іде до якоїсь тоталітарної секти, і його треба звільняти. Навіть коли знаходять садок, де ростуть самовідтворювані солодощі, закінчується заворотом кишок. Та мумі-тато і мумі-мама (кажуть, бездоганне подружжя) познайомилися, коли обоє тонули в морі! Не родина, а три вершники апокаліпсису (є вакансія відкрита, зауважте, а мумі-троль ще холостякує).

Історично тролі – це домовики, яких виселили з-під кахляних п’єців. Відтоді вони тиняються долинами і формують такі собі “коліна тролєві”. Веселі безхатьки? Кумедні біженці? Гротескні депортовані особи?.. Мумі-тролів Туве Янсон почала писати під час Другої світової.

І ось “Комета прилітає”. У долині починається потоп, от-от має прилетіти комета і все знищити. Знаходиться філософ, який пояснює: життя не має сенсу. Тролі ладнають бункер у печері та чекають на кінець світу. І так, це досі дитяча казка.

Кожен з восьми романів про чарівних істот завершується однаково: кінець світу не настав, родичі зібралися докупи і довго розказують одне одному жахіття, які пережили. Мумі-тролі – це Чехов для малят: сидіти, пити чай і спостерігати, як руйнується світ. І тільки десь в якійсь Африці досі тепло, принаймні до жовтня.

Мумі-тролям 75 років. Як прожити 75 років, чекаючи на апокаліпсис, що не настане? А як ви це робите? 1. Привселюдно скаржитися про небезпеки, що минули. 2. Триматися купи. 3. І за будь-якої нагоди впадати в інформаційну сплячку. Ідеальна дитяча книжка, найкраща з. І як каже Крихітне звірятко Чмих: “Кожен сам відповідає за свою безпеку”.

Отож пристебніть паски безпеки, до нас летить комета. Та чутки про кінець світу трохи перебільшені.

Астрід Ліндґрен, “Усе про Карлсона, що живе на даху”

Як із першого погляду впізнати клінічного нарциса і таким чином уберегтися від токсичних стосунків? Як ідеальний варіант – впізнати за пропелером на спині!

Астрід Ліндґрен щиро не зносила свого Карлсона, що живе на даху, і дивувалася його популярності. Матір двох важких підлітків писала антиісторію про антигероя, змальовувала небезпечного хулігана, від якого треба триматись якнайдалі. А натомість вийшов кумедний самозакоханий і на диво привабливий чоловічок. Він завдає збитків – а його всі люблять. Пощастило хлопаці! Може, річ у тім, що він – уявний? Як пам’ятаєте, основна інтрига книжки — чи він існує, чи його Малий вигадав.

Хто ж бачить у книжці Карлсона?

Малий, звісно. Малому сім років. Він третя дитина. Улюблена дитина. Популярний у школі. Має двох близьких друзів. Закоханий в однокласницю – взаємно. І весь час переймається, що занедбаний і самотній. Малий – невротик.

Панна Цап, зрозуміло. Хатня робітниця. Висока огрядна жінка середнього віку. Стара діва з важкою вдачею. Конкурує з молодшою сестрою і потерпає від браку уваги. Хоче стати телезіркою і майстер-шефом, а стає покірною дружиною чоловіка з іще гіршим, ніж у неї, характером. Вона не вірить, що бачить Карлсона – сприймає його або як дитину, або як примару, або як трансвестита, або як відьму; тільки не як дорослого статевозрілого чоловіка, який її переслідує. Панна Цап, “домашній Цап” – істеричка.

Істеричка – невротик – нарцис: от вам міцна шведська родина, от нам розкішна дитяча книжка. Гей-гоп.

Розбишаки залізають у сховок до злодіїв, провокують бійку, побили весь посуд. Окрім миски. Карлсон каже: чому це миска ціла? Їй же тепер самотньо. І кидає баняк об підлогу. Тепер все добре – ніхто не самотній, коментує по всьому. Дратурувати, жартувати, виступати – методи Карлсона. Зате ніхто ж не самотній.

У якому випадку стають реально успішними найнереальніші на позір стосунки? Просто треба навчитися ретельно припасовувати один до одного свої діагнози.

Насправді привід-з-моторчиком існує. Його бачать батьки Малого та його друзі. Просто присягаються нікому про почварку не говорити, бо їм усе одно не повірять. Ось так завжди — ніхто не вірить в існування ідеальних стосунків з егоїстичними потворами. Може, і не дарма не вірять, га?

Алан Мілн, “Вінні-Пух та його друзі”

Уявіть на мить, що ви опинилися в компанії істот, де не дасте ради, до якої статі, класу, раси, віросповідання, електоральних пріоритетів, біологічного виду відносяться ваші компаньйони. І проводите з тими людьми (?) кожну вільну хвилинку. І вам від того нереально весело! І ніхто не влаштовує суперечок, за чи проти ти, друзяко, медичної реформи і за кого голосував на останніх виборах. Зачароване Місце, розумієте.

Є одна умова для такого ідеального світу: його не існує поза вашою втомленою головою.

На відміну від мумі-тролів і Карлсона, у Вінні-Пуха та його банди є ідеальне виправдання бути ексцентричними диваками: вони всі – іграшки, яких оживляла фантазія однієї дитини, Крістофера Робіна. Наприкінці книжечки він прощається з друзями і покидає Зачароване Місце, хлопчик подорослішав.

Давно вже зауважили, що герої Алана Мілна ідеально розподіляються за темпераментами: сангвінік Вінні, холерик Тигра, меланхолік Паць, флегматик Іа-Іа. Здається, просто є постійна потреба хоч якось регламентувати той безум, який чинять мешканці Зачарованого Місця. Хоча тільки темпераменти й можна чітко визначити.

От Пух – це він чи вона? Вінні на слух англійською сприймається винятково як жіноче ім’я (Скорочене від Вініфрид). Мілн Вінні називає то “він”, то “воно”.

А Паць – він дорослий чи малий? Наче дитинка, що завжди опиняється під поганим впливом старшого Вінні (просто-таки агітка про тиск авторитету в дитячому колективі). Але наче і дорослий, бо перед сном знову й знову дає собі обіцянку завтра точно-точно втекти з цього нестримного безладу і стати матросом (він тому й окрашений “під тельняшку”). І ці його роздуми перед сном звучать майже голосом кіношного персонажа: “Я занадто старий для цієї дурні”.

Усі персонажі книжки – реальні іграшки сина Мілна, письменник навіть діалоги для історій записував під час його ігор. Тільки двох істот вигадав сам автор – це Сова і Кролик. Сова, яка говорить занадто розумними словами, через що її ніхто не розуміє. І Кролик, який має забагато правил, через що його ніхто не любить. Ці двоє тут – люди. Кролик скаже Сові, що вони мають мізки, а інші набиті тирсою. Ці двоє нестерпно нудні.

Гібридна ідентичність – мрія сучасності. Всі різні, всі рівні, всі корисні, всі неконфліктні – в межах одного біологічного тіла, бажано. Нумо скасовувати недолугі соціальні приписи, ким нам бути та як відповідати чужим очікувань! Можна бути одночасно і жінкою, і чоловіком, і дорослим, і вічно юним. Можна принаймні спробувати такими бути… А все-таки ідеальний герой Мілна – це рій неправильних бджіл, ось де свобода самовираження. Бо тільки бджоли – вєщь, це всі знають, особливо якщо неправильні.

Оригінал статті на Читомо: Спитай у класиків дитячої літератури. Як знайти відповіді на дорослі питання у дитячих книжках