Спекотний серпень! Спекотні знижки!

2021-08-02 10:00:14 Ерін Кас

Спекотний серпень! Спекотні знижки!

Вітаю, мої любі!

Уривок з чого все починалось:

— Доброго дня, міс Фостер! — почула за спиною приємний чоловічий голос й повернула голову, та так й застигла від подиву та обурення.

— Ти?! — прокричали ми в один голос.

Переді мною стояв той патлатий козел, що наїхав на мене вчора. Я відкрила рота і не знала, що сказати. В голові були тільки нецензурні слова. Стоїть переді мною в сірому костюмі й чорній сорочці. З вигляду пристойний чоловік, але ж я бачила вчора яким він насправді є грубіяном. А це волосся! Те, що він його зібрав у козячий хвостик, аж ніяк не рятує. Терміново потрібен Тоні з ножицями, тоді з нього вийде симпатичний чоловік. Можливо.

— Що ти тут робиш? — запитав мене, проходячи до крісла генерального.

— Виходить, ти мене покликав, — буркаю й мрію звалити. З ним мені точно не кортить розмовляти. Відчувала ж, що не потрібно їхати.

— Міс Фостер? — здивувався.

— Так, — я то вже зрозуміла, що він невідомий мені новий керівник.

— Я Крістофер Форткаст, новий генеральний директор «Оптікал Ілюжн». Покликав вас на розмову, бо абсолютно не розумію, чому вас звільнили, — сказав діловим тоном, зручно вмостившись у широкому кріслі.

— Я теж не розумію чому ви мене звільнили, — відповіла не дуже люб’язно, але стримувалася, щоб не нахамити.

— Я? Дуже цікаво. Я вперше тебе бачу, якщо не рахувати твоїх вчорашніх польотів на дорозі, — не витримав й перейшов на «ти». — І покликав саме для того, щоб розібратися.

— Ну, що ж, я слухаю тебе, — зробила акцент на останньому слові.

— Поясни чому при такій кількості замовлень, фірма ледь зводить кінці з кінцями, — одразу перейшов  до суті й подивився на мене пильно, наче сканував.

— А я що твій замісник, щоб знати таке? У фірми повно замовлень. Тільки у мене за останній місяць двадцять п’ять виконаних проектів, один контракт з відомим холдингом та купа запланованих зустрічей. Було, — поправила себе. — Нам не повідомляли, що фірма переживає тяжкі часи. Та й взагалі, це дивно, — відповіла, спостерігаючи за його реакцією. Я тут розпинаюся, а він з мене насміхається? Як пояснити посмішку, яку він марно намагається сховати.

— Тобто ти не знаєш, чому коштів менше ніж замовлень? — сказав, прикривши посмішку долонею.

— Мудило, — буркнула собі під носа.

— Що ти кажеш?

— Мудрило. Кажу, що ти мудрило. Можу пояснити, якщо не знаєш такого слова.

— Не напружуйся, я непогано вчився. Навіть книги читаю. Уявляєш?

— Не уявляю, — зробила здивоване обличчя. — Книги? Чи, може, комікси про невідомих супер героїв, які тільки те й вміють, що калічити людей? Як от ти! — насилу підвелась й пошкандибала до дверей. Як же він мене бісить своєю посмішкою!

— Ми ще не договорили, — почула за спиною роздратований голос.

— Мені достатньо, — відповіла, не розвертаючись. — Розбирайся сам зі своїми проблемами, мені й своїх вистачає! — вхопилася за ручку, відчинила двері й побачила як неподалік маячить Ендрю, нервово позираючи у бік нарадчої кімнати. — І, до речі, — розвернулася, — якщо ти вже тут новий керівник, скажи Ендрю, що наряд до Гелловіну йому зовсім не пасує.

Та це не всі знижки на сьогодні)) На мою книгу «Повір у диво» діє дуже гарна знижка! Ця історія полонить своєю ніжністю, змушує хвилюватись за вибір героїні й радіти новому почуттю, яке так неочікувано подарувала доля головним героям. Як сказала моя люба читачка, Олександра: «Не відкладайте диво на потім»

За традицією уривок з чого все починалось:

Переходячи місток, нахиляюся та дивлюся на темну воду ставка. Навколо жодної душі, лише дощ барабанить по асфальту, вистукуючи тривожну весняну мелодію. Нахиляюся ще нижче, наче хочу поділитися своїм болем, вирвати його з серця й кинути на дно глибокої водойми. З тривогою й відчаєм вглядаюся, та бачу перед собою лише темноту.

— Ти що твориш, навіжена? — чую гучний крик біля себе. Мене хтось боляче хапає за руку й відтягує від поруччя. Й пікнути не встигаю, як наді мною нависає високий чоловік, перелякано на нього витріщаюся, не в змозі вимовити й слова. — Збожеволіла? — каже грубо й знов смикає за руку.

— Щ-що ви собі дозволяєте? Відпустіть, — починаю протестувати, бо він надто сильно стискає руку.

— Я зараз викличу тобі швидку, — гарчить на мене, та хватку послаблює. — Нехай забирають у божевільню, — кидає недбало й тягне з моста.

— Відпустіть негайно, — просипається мій голос.

— І ти побіжиш кидатися з моста? Перелякана, — обзиває мене, не зупиняючись.

— Та хто вам таке сказав?! — вигукую і з силою намагаюся висмикнути свою руку, попри біль.

— А що ти там робила? Рибу ловила? — знов хапає мене, притискаючи до себе й зазираючи у вічі.

Надворі темно, дощ й не думає зупинятися, навколо жодної душі. А я поряд з якимось божевільним. Всередині починає наростати паніка, від нього пахне парфумами та алкоголем. Переводжу очі вниз і бачу у його руці пляшку. Чудово! Алкоголік якийсь причепився! За що? У мене на чолі написано, що я невдаха? Хоча по вигляду не скажеш, одягнений, наче, пристойно. Поки я хаотично розмірковую, як від нього відчепитися, він починає мене тягнути далі.

— Речі! Там мої речі! — вигукую й щосили намагаюся зупинити його.

— Планувала забрати з собою? Скажу по секрету, туди з валізами не приймають, — підіймає очі до неба, а я нарешті розумію, що він подумав.

— Що? Ні! Ви не так зрозуміли. Я не збиралася стрибати, — починаю заперечувати, та він не слухає. Прямує назад, щоб забрати мою сумку. Вона так і стоїть одиноко на мосту.

— Цирк якийсь! Слухайте, це вже не смішно. Відпустіть мою руку та віддайте речі. Мене чекають вдома, — намагаюся говорити спокійно, щоб не викликати агресію.

— Смішно було, коли ти висіла головою вниз, — хмикає, закидає на плече мою сумку й тягне мене на вихід з парку. З мене виривається нервовий сміх. Одразу перед очима промайнули кримінальні новини, як крадуть людей на органи. Я почала роззиратися на всі боки в пошуках людей. Та в парку тільки дощ і я з цим божевільним. 

— Послухайте, мене справді чекають, — додаю впевненості голосу, щоб нарешті його переконати.

— А я думаю, чого ти ридаєш на весь парк. Бо тебе так сильно вдома чекають?

— Та хто ти в біса такий?! — кричу, бо терпець урвався. Хочеться накинутися на нього й вимістити всю свою злість. За мій найгірший день у житті, виплеснути весь біль на цього незнайомця.

— Припини горлати, як несамовита! — гаркає на мене. — Що за божевільна? — бубнить собі під носа. — Зараз здам тебе куди належить, тоді й будеш обурюватися. Зв’яжуть тебе, наколють заспокійливими препаратами, тому гуляй на свіжому повітрі, поки маєш можливість, — продовжує тягнути тротуаром.

— Як же ви всі мене дістали! — не витримую й гірко схлипую.

Здається, наче я у якомусь дурному фільмі. Спочатку мене зраджують, потім якийсь алкоголік тягне за руки, погрожуючи божевільнею. А найстрашніше, що йти мені нема куди, хоч ночуй на зупинці. Може я сплю? Сльози з новою силою полилися по щоках. Прийшло найогидніше у світі відчуття — жалість до себе. Чоловік зупиняється, на мить розгубившись, а я не можу стриматись. Вириваю свою руку й починаю шукати хустинку в сумці.

— Пішли, істеричко, посаджу тебе на таксі, — кидає він, розвертаючись. А мені нічого не залишається, як плентатися за ним. У парку темно й страшно. 

Він йде мовчки, а дійшовши до проїжджої частини зупиняється й чекає мене. Тут набагато світліше, та дивитися на нього не насмілююсь. Уявляю який маю вигляд. Він неочікувано потягає долоню і бере мене за руку, щоб перевести через дорогу. 

— Тобі куди? — питає, відпускаючи руку.

— На зупинку, — тихо відповідаю й крокую далі. Чую позаду кроки, але не обертаюся.

— Викличу таксі, — говорить чоловік. Страх минув, якщо він не зробив мені нічого в парку, то тут точно нічого не зробить. Принаймні я так думаю. — Дідько! Телефон розрядився, — каже розгнівано. Цікаво, він завжди такий грубіян? Рука досі ниє від його пальців.

— Не дивно, — хмикаю, не обертаючись. — Сьогодні все не так.

— У мене все було просто чудово. Свято, а не день. Допоки не зустрів тебе, — видає й сідає поряд на лавку.

Також нагадую, що нова глава книги «Наздогнати мрію» вже доступна для читання))

Дякую за увагу!

Всім вдалого понеділка та гарного настрою!

З повагою, Ерін.

Оригінал статті на Букнет: Спекотний серпень! Спекотні знижки!