“Книжки – найукраїнізованіша сфера”: що мовний закон змінить для книгорозповсюдження

2021-07-22 11:57:00 Олена Гусейнова

З 16 липня розпочинається новий етап втілення норм закону України про забезпечення функціонування української мови як державної. Набувають чинності норми, які важливі для більшості людей, оскільки вони стосуються сфери культури і розваг, а також туристичної сфери, книговидавництва та роботи книгарень, кіно і телебачення.

Згідно п.3 ст. 26 Закону, кожна книгарня, інтернет-книгарня і та, яка спеціалізується на певній видавничій або книгопродуктовій ниші має на 50% складатися з книжок українською. Ведуча Олена Гусейнова у програмі “Пряма мова” на Радіо Культура зібралась з представниками індустрії, аби запитати в них, що зміниться в роботі книжкових магазинів для звичайної людини та як побудувати бізнес в нових умовах.

“Незрозуміло, як це все буде контролюватися”

Почнемо з Ірини Дзюби, директорка “Сяйво книги”. Отже, що це означає для споживача?

Ірина Дзюба: Перш за все хочу зазначити, що книгарня “Сяйво книги” – це комунальне підприємство, тому ще задовго до входження в силу статті 26 ми дотримувалися цієї норми. Станом на сьогодні в нас 73% літератури українською мовою.

Для мовного закону взагалі офлайн-книгарні досить важливі. Людина приходить, візуально контактує з книжками, бачить альтернативу іншомовним книгам. І неважливо, де вона потім її купить: в нас чи замовить в онлайн-магазині. Але відбувся візуальний контакт, вона побачила, що виходять книжки українською мовою, і захотіла її придбати.

На мою думку, мовний закон більше вплине на книжкові мережі. Тому що попит у Києві, Львові та Харкові на книги іншими мовами різний. Книготоргівля – це той самий бізнес. І завжди попит має формувати пропозицію. Якщо є попит на книжку конкретною мовою, то книгарня змушена забезпечити його, щоб триматися на плаву.

Але наразі незрозуміло, як це все буде контролюватися. Чи в сукупності по всій мережі буде братися відсоток, чи конкретно, наприклад, по певній книгарні. Так само не можу зрозуміти, як будуть контролювати онлайн-книгарні.

“Книги треба одразу перекладати на українську”

Наступний: Дмитро Лаппо, власник і головний ідеолог kniga.biz.ua. Як ви розумієте цю норму в 50%?

Дмитро Лаппо: Для споживача майже нічого не зміниться. Ми будемо виконувати норми закону, але з точки зору прибутку математика проста: середня ціна книги російською мовою близько 400 грн, за один примірник книгарня отримує половину, тобто 200 грн. Середні ціна книжки на українській – десь 250 грн, з яких книгарня отримає 30%, тобто 75 грн.

Тому, якщо дотримуватися букви закону – чітко 50% російською, 50% українською і не просувати російські книги більш потужно, ніж українські, то у нас впаде обсяг продажів в гривні.

Примірників ми будемо продавати стільки ж, але бізнес від цього не виграє. Як поміркований патріот я вважаю, що це скоріш гарно. Мені один дуже знайомий сказав, що “ми – громадяни України, споживаємо сенси світової культури, перекладені на російську мову.” Звідси і комплекс меншовартості. Тому книги треба одразу перекладати на українську – і з цим за останні роки стало значно краще.

Ви пережили момент трансформації бізнесу, коли десь в районі 2013-2014 року почали масово з’являтися української книжки. Тим паче, ви спеціалізувались на нон-фікшн літературі. Коли ви зрозуміли, що потрібно в неї вкладатися і ідеологічним ресурсом, і зусиллями, що змінилось?

Дмитро Лаппо: Для мене є такий приклад, як шоу-бізнес. Зірки, які зростали в Україні, з якогось рівня популярності перетікали до Росії, до Москви. Але коли ці кордони закрили, вони стали розквітати всередині. І в 2010 році стався потужний вибух саме нон-фікшн-видання потужних українських авторів, і сталося, як у шоу-бізнесі: були закриті кордони і вони проросли тут.

“Без підтримки держави книгорозповсюдження можна вносити до Червоної книги”

Хочу перейти зараз до “Bookling” і Олега Одольського. Ваша мережа працює з іноземною книжкою – в законі є норма, що такі книгарні можуть дозволити собі не дотримуватися 50%. Що дозволить вам трактувати свій заклад як книгарню, яка працює з мовами ЄС або розповсюджує тільки навчальну лінгвістичну літературу?

Олег Одольський: Дмитро сказав, що російська дозволяє отримувати світові знання українському суспільству, але є й інша можливість – отримувати ті ж знання англійською або європейськими мовами: ними друкуються дуже багато видань, як художніх, так і наукових. Для нашого магазину проблема російськомовних книжок не стоїть так гостро. Якщо у “Сяйві” 70% книжок українською мовою, то у нас 70% книжок англійською мовою чи для її вивчення.

Ви ще раніше розширили товарну рамку і у вас з’явився певний відсоток українських книжок, що не передбачено специфікою магазину, але це був виклик реальності. Чому книгарня, яка може спеціалізуватися виключно на британських, американських, німецьких виданнях вирішила, що українські теж мають бути в її асортименті?

Олег Одольський: Насправді це питання гостро стоїть, напевно, у всіх книгарнях України. За не дуже райдужною статистикою, за 2020 рік зачинилися 48 книгарень. Без підтримки держави, книгорозповсюдження можна вносити до Червоної книги. Може статися, що за декілька років книжкові магазини буде важко знайти.

Напевно, “Сяйву” трохи легше, тому що це комунальний магазин, є якась пільгова оренда чи щось ще. Але магазини, котрі повністю на самофінансуванні чи мають відділи у торговельних центрах, де орендна платня дуже висока і треба конкурувати з “Сільпо” чи магазинами одягу, – це дуже складно. Книги не приносять стільки прибутку і не дають такого обігу, як повсякденні товари.

“Книжки – найукраїнізованіша сфера”

Антон Мартинов сьогодні як експерт в книжковій сфері, певний час він був радником міністра культури з питань розвитку книжкової сфери. Антоне, наскільки ця норма закону покликана врегулювати процеси, які відбуваються в українській книжковій реальності? Наскільки закон покликаний сформувати її до якогось індустріального, потенційно-важливого стану?

Антон Мартинов: Мені здається, що книжки – найукраїнізованіша сфера. Якщо порівнювати медіа і інші форми дозвілля і розвитку, то книжки якраз просунулися найбільше. І подивившись на динаміку 2013-2014 років, ми побачимо досить істотну зміну в сторону українізації. Тому зараз фактично це фіксування певних позицій, тому що подальше просування в сторону української мови, української книжки буде досить-таки повільним, і треба зафіксувати ті позиції, які вже здобуті.

Це процес на десятиліття вперед, і втратити те, що вже зроблено, буде катастрофічною помилкою. Тому що ми втратимо ще кілька поколінь, вирішуючи, будувати нам свій ринок чи, може, все закуповувати з інших країн.

Наскільки цей розподіл уповільнить індустріалізацію сфери? І наскільки ця норма навпаки, можливо, спрацює на те, що книжкова сфера все більше і більше буде рухатися у бік бізнесу?

Антон Мартинов: Це предмет комерційних домовленостей між видавництвом і розповсюджувачем. Якщо розповсюджувач швидко, системно платить згідно з домовленостями, то він може розраховувати на збільшення своєї маржинальності, тобто на збільшення знижки.

Наскільки мені відомо, росіянам за книжки платять або передоплатою, або чітким відтермінуванням, інакше поставки заблокують. Українським видавництвам не так пощастило, і є багато прикладів, коли книгарні беруть товар, а потім заводять борги і не розплачуються. Це породжує проблему зменшення маржинальності всього бізнесу.

“В основі проблеми є те, що частині населення України зручно читати російською”

Повертаюсь до Дмитра і Олега. Чи ви погоджуєтесь з Антоном Мартиновим про те, що чесність тут – один з факторів того, щоб бізнес книжковий працював, розвивався, індустріалізувався в Україні і загроз цієї норми закону 50% насправді не існує?

Олег Одольський: Насправді це так, і іншого виходу немає. Будь-який бізнес повинен будуватися на чесних відносинах, але моя персональна думка, що в основі цієї проблеми не є прибуток від продажу однієї книжки. В основі проблеми є те, що частині населення України зручно читати російською. Це треба поступово змінити, щоб 99% покупців були раді купити книжку українською мовою. Тоді проблем не буде.

Також запрацювали закони, які пов’язані зі стипендіями на переклади, розвивається співпраця з іноземними видавництвами. В американському видавництві вийшла книжка в перекладі Сергія Жадана і отримала престижну премію. Чи є така поличка у вашому магазині, де люди, які приїжджають в Україну, можуть купити українську книжку, але англійською чи іншими мовами?

Олег Одольський: Так, так. Ми купуємо книжки і видаємо англійською мовою у наших партнерів – закордонних видавництв, тому що є частина іноземців в Україні, яким цікава наша культура, і вони з радістю купують книжки українських авторів. Ми побачили декілька років тому, що наші автори користуються попитом і перекладаються іноземними мовами, їх книжки продаються у всьому світі.

Хочу, щоб Антон Мартинов знову до нас приєднався і хочу запитати таку річ. Всі сьогоднішні спікери вочевидь представляють тільки частину галузі. Коли я готувалася до ефіру, то зіткнулася з тим, що представники книжкового рітейлу не готові до цієї розмови. Норма закону затверджена у 2018 році, але таке враження, що вони не до кінця готувалася до цього моменту. Може бути таке, що спеціалізовані медіа ще не навчилися розмовляти з цією частиною галузі, і це частина комунікації, яку ми маємо вибудувати за наступні роки?

Антон Мартинов: Так, дійсно, книжок в медіа майже немає, і критика померла, і, власне кажучи, максимум зараз рятують ситуацію соціальні мережі, в яких книжка іноді з’являється.

Дмитро Лаппо: Дозвольте мені. Я вважаю, і думаю, що Антон зі мною погодиться, це питання більш просте – в Україні немає цивілізованого ринку книгорозповсюдження. Він, по-перше, не доріс, по-друге, збили на зльоті.

Тобто ринок ріс, ковід його зменшив у два рази. Ключові гравці вирішили, що якщо ми зараз подемпінгуємо ціну, випалимо, то станемо монополювати. Тому ви їх запрошували, а вони не прийшли: не готові на даний момент розмовляти про те, що вони зараз займаються демпінгом, жорстким демпінгом, який майже всю маржу виводить на нуль. Це більша зараз проблема, ніж закон.

Антоне, чому дуже важливо, щоб ця сфера була бізнес-сферою, в книжковій сфері відбувався бізнес і відбувався за чесними законами? Що це дає звичайній людині, звичайному споживачу?

Антон Мартинов: Звичайній людині це дає доступ до знань, тому він потрібен в сучасну епоху, коли люди розділяться на творців і на тих, хто буде споживати. Нам треба сформувати якомога більшу кількість творців в цій країні, творців доданої вартості. А до доданої вартості треба щось розуміти, знати, і книжка дає доступ до цих знань.

Чому це не може бути благодійна сфера, де ніхто не заробляє гроші?

Антон Мартинов: Тому що тоді це буде не системно. Зараз це благодійність, це хобі. От завтра мені набридне займатися Лабораторією або Лібраріусом, яка для мене чисто благодійна платформа з електронними книжками. Видавці роблять макети, а люди не хочуть читати і платити за ці книжки. Але коли мені набридне, то, на жаль, більше ніхто не інвестує в цю галузь. Тому що тут немає грошей, немає економіки, і дурних немає. Якщо ми хочемо жити у випадковості, то це може бути благодійністю. Але якщо ми хочемо побудувати інституцію, то нам треба будувати з цього якийсь каркас, якусь системну діяльність.

Оригінал статті на Читомо: “Книжки – найукраїнізованіша сфера”: що мовний закон змінить для книгорозповсюдження