«Жінка має бути видима в українській історії»: на полицях книгарень з’явиться…

2021-08-02 21:00:00 НСПУ

26 історій про відомих українських жінок 20-го століття зібрав у книжці «Країна жіночого роду» історик, журналіст, головний редактор інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. 

Про це повідомляє radiosvoboda.org.

Дружина Володимира Винниченка Розалія Ліфшиць була докторкою медицини, Марія Вояковська була членкинею театральної ради «Молодого театру» та «Українфільму», а Валентина Шевченко очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.

«Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки… Без них – сильних, активних, відданих – сторінки нашого роду були б зовсім інакшими», – зазначається в описі до книжки.

Упорядник видання Вахтанг Кіпіані підкреслює цю думку: «Філософія книжки в тому, що жінка – вагомий суб’єкт української політики, дипломатії, військової справи. Життя України в ХХ столітті не може бути проговорене і зрозуміле суспільству, якщо ми виведемо жінок за дужки».

Кожна з 26 статей має свого автора. Долучилося до написання книжки 13 чоловіків та 13 жінок.

«Видання незаплановано вийшло з дотриманням гендерної рівності», – зазначає історик.

Вахтанг Кіпіані має і власну статтю, присвячену долі відомої українки Лесі Гонгадзе (Корчак), мами журналіста Георгія Гонгадзе. Решта статей написані істориками, політиками, людьми різного фаху, які були і є авторами видання «Історична правда».

«У такий спосіб ми зібрали таку бойову одиницю, яка цікаво і полемічно розповіла те, що нам видається важливим», – зазначає упорядник.

Книжка вміщує у собі архівні документи, інтерв’ю, спогади.

«Мій матеріал – це інтерв’ю з пані Гонгадзе. Наприклад, Кирило Стеценко, відомий композитор, був першим українським журналістом, який потрапив до студії, де Квітка Цісик записувала свої пісні. Він описав історію, як він до неї йде, як говорить із нею. Це така дуже авторська історія. Вона не відбирає чогось відомого від героїні, а, навпаки, додає. Здається, це вперше друкується в такій авторській версії», – пояснює Вахтанг.

Книжка побудована з частини опублікованих протягом 10 років статей у виданні «Історична правда». Решта – неопубліковані матеріали або ті, що будуть опубліковані згодом.

«Ми спеціально для цієї книжки переклали українською статтю польського історика Станіслава Стемпеня про Ольгу Петлюрову, дружину головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Вона ще не друкувалася», – розповідає упорядник. І додає: «Останній за часом написання матеріал був готовий десь у квітні чи травні цього року про Ольгу Лядську. В останню секунду я зняв один із текстів і додав його».

За словами Кіпіані, ця книжка – не суперідея, просто такої книжки немає на ринку. До того ж для читача краще взяти в руки паперове видання, ніж мати 26 закладок на комп’ютері, до яких мало хто повернеться.

«Видання «Історична правда» існує майже 11 років, і ми постійно писали про жінок у різних історичних добах, у різних обставинах. У якийсь момент мені стало очевидно, що оці сотні статей, розсіяних по сайту, не дають чіткості послання, що Україна мусить прожити оцю емансипацію, коли жінка стає видимою і в політиці, і в бізнесі, і в громадських справах. Це може відбутися лише тоді, коли Україна матиме нормальну державу. Коли держави своєї не було, то й жінка була упосліджена. Була така гіпотеза, що в емансипації має бути два крила: одне, яке називають фемінізмом, а інше – націоналізм. Усі ці статті проговорюють оцю тему поєднання національного і жіночого», – розповідає головний редактор інтернет-видання «Історична правда».

Обирав упорядник героїнь для видання про жінок, намагаючись знайти баланс між діячками, які були тут і в діаспорі, між тими, які були знамениті, і тими, про кого 99% людей навіть не здогадуються.

«Це може бути якась невідома підпільниця або, як-от Розалія Винниченко, дружина голови Директорії УНР. Я також виходив із того, наскільки вони представляють різні професії, мені потрібні були жінки-воячки, політикині, громадські діячки, жінки-підпільниці», – зазначає Вахтанг Кіпіані.

Книжка про видатних українських жінок саме ХХ століття. На думку упорядника, цей період цікавий тим, що ми в ньому народилися, але уроки цього століття так і не засвоїли.

«Мені здається, багато історій ХХ століття незакінчені. Незалежність, яку ми відновили в ХХ столітті, ми утверджуємо. Вона не є остаточною, може бути знищена, зокрема збройною силою. Тому однією з героїнь цієї книжки є Олена Білозерська, журналістка, яка пішла на фронт і стала снайперкою. Знаєте, ХІХ століття – це вже для істориків, а XV – для фанатів, а XII – узагалі важко сказати, для кого. ХХ важливе для всіх», – переконаний Кіпіані.

На думку упорядника, видань, які б аналізували становище жінок, показували б їхні важливі внески в різних історичних епохах, катастрофічно не вистачає.

«Жінка має бути видима в українській історії. Якщо взяти від літописів руських до ХХ століття, то 99% – це чоловічі історії. Це несправедливо», – підсумовує він.

Як уважає історик, деякі читачі-націоналісти не з великою радістю сприймають ідею, що жінка має бути повністю емансипована, а війна, політика або бізнес – це не суто чоловіча справа.

«Хай люди сперечаються, наша мета – подати вчасний матеріал, щоб людям було про що подумати, посперечатися», – зазначає упорядник.

Юлія Мартиненко

Чільна світлина — Вахтанг Кіпіані з книжкою «Країна жіночого роду»

Оригінал статті на НСПУ: «Жінка має бути видима в українській історії»: на полицях книгарень з’явиться…