Далекі й близькі: чому закордонні автори пишуть про Україну

2021-07-14 07:00:00 Тетяна Петренко

Ми добре знаємо, бабці яких відомих акторів і співаків походили з України. А коли в якомусь із закордонних романів герой хоча б на пів годинки перетинає український кордон, це привід до внесення книги до нашого персонального канону. Проте, що спонукає закордонних авторів писати про Україну, відчувати із нею близькість? В чому їхній гештальт чи гешефт?

«Нова близькість» стане фокусною темою цьогорічного книжкового фестивалю «Book Space». В її межах говоритимуть, зокрема, й про різні грані розуміння себе та інших, про нову міжкультурну близькість у світі. А про маловідомі українцям літератури та українську літературу як маловідому за кордоном йтиметься також у спецпрограмі фестивалю «не/знане». Пропонуємо почати цю розмову із 5 книжок, в яких іноземні автори пробують наблизитися до далекої їм країни й віднайти спільні точки дотику та нові грані взаємодії.

Радянська мапа

Світлана Алексієвич. Чорнобильська молитва пер. з рос. Оксана Забужко – К.: Комора, 2016 – 288с. 

Попри те, що Чорнобиль з української перспективи – це наша трагедія (хоча б тому що він розташований на території України), проте з нашої уваги часто вислизає, що це також трагедія, яка зачепила весь світ. І передовсім ближній світ – Білорусь. Пишучи про Чорнобиль, нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич пише про нього як про спільну травму. Слухаючи історії очевидців, вона не робить розрізнення за національним принципом, вона вислуховує оповіді спільного болю. 

 

Люди її книжки застрягають, як комахи в бурштині, у своїх травматичних епізодах і у своєму минулому. Чорнобиль Алексієвич – це до певної міри заморожений світ минулого. Це законсервований радянський світ, до якого ледь-ледь доходять хвилі сучасних змін. Власне, таке застигання є досить закономірним, адже Алексієвич розпитує не стільки очевидців подій, скільки людей, для яких Чорнобиль є особистою травмою.

 

Сама по собі травма – це завмирання людини в певній події, неможливість впоратися із нею, неможливість відпустити її. І Чорнобиль постає оцим непережитим уламком минулого, в якому застрягло чимало людей. Вони ніяк не можуть відгорювати. Тому в історії «Чорнобильської молитви» не вклинюється майбутнє. Це оповіді людей, для яких час не змінюється. Вони нагадують багатостраждальних привидів, що чекають чи то на смерть, чи то на звільнення. Цей аспект загалом характерний для письма Алексієвич, яка працює з радянською культурою, тобто з культурою мертвої країни, в якої є громадяни, але немає майбутнього.

 

Через це дуже важливо, що про Чорнобиль багато пише Маркіян Камиш, є вистава «Сталкери» за п’єсою Павла Ар’є. Адже це зовсім інший спосіб говорити про Чорнобиль, його проблеми, його теперішнє і майбутнє. В їхніх творах цей простір все ж зрушив із мертвої точки травми. Це Чорнобиль, який продовжив жити, змінюватись, вдихати віяння нового часу і йти вперед.

 

Купити книжку

Репродуктивна мапа

Софі Оксанен. Собачий майданчик пер. з фін. Юрій Зуб – К.: Комора, 2021 – 472 с. 

Фінська письменниця Софі Оксанен розкопала цікаву тему, про яку в самій Україні не пишуть – український шлюбний ринок, сурогатне материнство, донорство яйцеклітин. Це той матеріал, по якому можна добряче пройтися, дістаючи з нього і детективні сюжети, і кримінал, і соціальні драми, і ще й витягнути з цього ринку кілька мацаків направду жахливого Ктулху. 

 

На Півдні та Сході України живе багато дівчат, які не мають перспектив досягнути успіху в житті. Вони мріють вирватися до кращого світу – стати моделями в Парижі, працювати перекладачками чи менеджерками, якось виплутатися зі свого бідного й непривабливого життя. Проте вони не можуть знайти гідну працю в рідних містах, а тому пристають на єдиний варіант – на шлюбно-донорський ринок. Так стається з головною героїнею роману, Оленою, за драматичною кар’єрою й особистим життям якої ми спостерігаємо на сторінках «Собачого майданчика».  

 

Читати також: Що спільного у нас із Колумбією – читаємо роман Ектора Абада Фасіолінсе

 

Замість перспективної роботи, дівчата цієї книжки потрапляють на дешевий український репродуктивний ринок. Це дуже гарний заробіток, проте дуже ризикований і для фізичного, і для психічного здоров’я. І, як ми з’ясовуємо з роману, також і для життя. Оксанен описує ставлення до дівчат як до товару. Це породисті сучки, потрібні для парування. Це живий товар, який, якщо він починає заважати власникам, просто відстрілюють. 

 

Імовірно, матеріал так захопив авторку, що вона повністю віддалась дослідженню культурних особливостей України, її Півдня і Сходу. Тож занурення в український контекст – це приклад гарної письменницької роботи над матеріалом, а також нагадування українцям, що цікаві й важливі теми з нашого світу не обов’язково приємні. Подекуди в нас зацікавлюють не штруделі й пляцки, а теми, на які нам самим говорити соромно. 

 

Купити книжку

Мапа для мандрівниць і мандрівників

Мені Мюріел Дові. Дівчина в Карпатах пер. Надія Марчук – К.: Апріорі, 2020 – 196 с.

«Дівчина в Карпатах» – це приклад мандрівних записок шотландки, яка наприкінці ХІХ ст. вирушила шукати пригод і вражень у Карпатах. Її особисте сусідство з Україною достатньо далеке, тож ці нотатки не заангажованою спільною історією й вивченими з дитинства розмежуваннями, що погано, а що добре, хто є ворогом, а хто своїм. Така відстань дає нам змогу побачити сторонні враження від життя й побуту в різноманітних місцинах Карпат – авторка відвідує Коломию, Микуличини, Жаб’є (Верховину), Космач, Косів і т.д. Дові рада втекти від чітких правил цивілізації й віддатися ритму життя на цій території. Вона охоче пізнає культуру й звичаї Карпат, приймаючи правила цього регіону. Вона тут не завойовниця, а уважна спостерігачка.

 

Мандрівниці звертає багато уваги на різноманітні побутові деталі, які дають змогу краще зрозуміти життя в Карпатах кінця ХІХ століття. Дові щиро захоплюється аскетичністю селян, порівнюючи їхній досвід із досвідом давньогрецьких філософів і з культовим твором «Торо, або Життя в лісах» Генрі Волдона. Її захоплює, що вони не прагнуть більшого, ніж мають, відчуваючи себе щасливими й повноцінними у своєму простому побуті.

 

Дові багато уваги звертає на одяг, обставу будинків і погляди, з якими її хости чи їхні робітники дивляться на її речі. Її дивує грубість чоботів поруч із легкою тканиною одягу на жінках. Вона висловлює свої спостереження щодо мови й характерів людей, які їй зустрічаються. Тож попри своє віддалене територіальне походження авторка відчуває близькість зі звичаями й побутом мешканців Карпат. 

 

Купити книжку

Єврейська мапа

Андре Камінський. Наступного року в Єрусалимі / пер. з нім. Галини Петросаняк. Чернівці : Видавництво 21, 2021. – 352 с.

«Наступного року в Єрусалимі» – єврейська родинна сага зі специфічним єврейським гумором й іронічним ставленням до революції, життя, смерті й обов’язку. Цей текст дає погляд на перипетії XX століття цілком у стилі відомої іронічної «Пастки-22» Джозефа Геллера. Роман Камінського розповідає про історію першої половини XX століття, Першу світову, геройства ідейних молодиків, втечу до Америки й чимало інших перипетій. Порівняння з Геллером тут вкрай доречне, адже головне для героїв – вижити, виплутатись і отримати свій гешефт.

 

Власне, книжкою розсипані іронічні випади проти ідеалізму, героїзму й поведінки мрійників. Великий мрійник з цього роману десятиліттями намагається винайти кольорову фотографію (буцім йому для цього бракує лише діаманту), а коли з діамантом нічого не вдається, тікає просто із ним. Переконаний соціаліст дає своїй коханій жінці «переконати» себе не займатися небезпечною діяльністю тільки тому, що він вже перегорів геройствувати й хоче просто собі пожити.

 

Читати також: Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської

 

Одна із ліній цього роману розгортається в Станіславові, хоча особливостей пейзажу міста тут немає. Швидше це одна із тих книжок, яка повертає на українську мапу єврейські топоніми, єврейський гумор, їхню особливу культуру мислення й розв’язання проблем. А заодно іронізує із того високого пафосу, який огортає дискурс XX століття.

 

Купити книжку

Мапа шляхів міграції

Мартін Поллак. Цісар Америки. Велика втеча з Галичини/пер. з нім. Любов-Параскевия Стринадюк – Ч.: Видавництво 21, 2015 – 272 с.  

Український хрестоматійний твір про еміграцію до Америки й Канади – Стефанників «Камінний хрест» – подає нам вкрай мало деталей про цей поширений на межі століть процес. Проте епізод еміграції – важлива частина української історії, історії сусідських країн та діаспори.

 

З книжки австрійського письменника Мартіна Поллака ми дізнаємося деталі цього процесу, заповнюючи свої білі плями на шляху від бідної батьківської хати до буцім райських садів Америки. Еміграція на межі ХІХ-XX століть була бізнесом. Існували цілі мережі агентів, що агітували людей виїжджати в цю землю обітовану. Вони розповідали селянам прекрасні казки про далекий багатий край, куди можна виїхати й заробити всеможливі земні багатства. І селяни справді спокушалися на ці казки, жадаючи поїхати на кілька років на заробітки, щоб повернутися і купити собі землі й ще якось покращити своє матеріальне становище.

 

Їхали, звісно, здебільшого чоловіки, залишаючи своїх сестер і коханих вдома. Влада, м’яко кажучи, була не в захваті – ані від міграції, ані від діяльності агентів. Особливо коли загітувати вдавалося чоловіків призовного віку, не звільнених від служби. Зате бізнес і справді був прибутковим, адже бідні євреї й селяни погоджувалися купувати квиток на інший континент і працювати за дуже низьку, як для Америки, плату. 

 

Інший епізод із цієї книжки перегукується з порушеною Софі Оксанен темою. Це торгівля жінками, яка неабияк процвітала на Галичині. Спокусити молодих жінок перспективною закордонною працею няні, а по тому продати її в бордель – це був іще один прибутковий нелегальний бізнес. 

 

Тож книжка Поллака неабияк доповнює наше бачення життя у Галичині ХІХ-XX ст. та обставин, за яких відбувалась міграція. Що до причин цікавості Поллака цією темою, то це пов’язана не стільки з українською історією, скільки з нашим спільним австро-угорським досвідом. 

 

Купити книжку

Чи пишуть всі ці автори про Україну? Ні, не зовсім. Вони повертають на українські терени привиди своїх польських, єврейських, татарських чи ромських родичів, досить часто нагадуючи нам, що це також наші родичі. Вони мандрують цією територією чи занурюються в дослідження українських проблемних тем, нагадуючи нам, що це наші спільні проблеми і їх не варто соромитися. У цьому велика приємність, адже завдяки погляду інших ми маємо змогу побачити себе зі сторони, відчути підтримку й допомогу своїх сусідів.

 

Нагадаємо, що цього року Міжнародний книжковий фестиваль Book Space пройде 3-5 вересня у місті Дніпро. В його межах відбудеться 9 спецпрограм і близько 100 подій. Детальніше можна дізнатися на офіційному сайті Book Space.

 

Матеріал створений у співпраці

Оригінал статті на Suspilne: Далекі й близькі: чому закордонні автори пишуть про Україну