“Бум-Бам-Літ” – антологія білоруської поетичної революції. Чому її варто прочитати українцям
2021-07-09 09:05:06 Анаід Агаджанова

11 липня в рамках фестивалю “День білоруського мистецтва в Києві” відбудуться презентації трьох білорусько-українських видань. Одне з них – антологія білоруської поетичної революції “Бум-Бам-Літ” видавництва “Люта Справа”, що об’єднала твори 18 білоруських постмодерністів, над перекладами яких працювали 14 українських поеток і поетів, що яскраво репрезентували себе у 2000-х – 2010-х роках. Суспільне Культура розпитало авторів, перекладачів, упорядника та видавця книги, чим це видання унікальне, яке завдання ставили перед собою його творці та чому українцям його варто прочитати.

Що таке “Бум-Бам-Літ” словами учасників руху та творців антології

Ольгерд Бахаревич, білоруський письменник, учасник руху “Бум-Бам-Літ”:

У середині 90-х ми, молоді білоруські поети, прозаїки, художники та музиканти, вирішили, що Білорусь потребує літературної революції. Ми всі різною мірою відчували, що стара література не відповідає нашим уявленням про мистецтво.

Мені не дуже подобається слово “постмодернізм”, але ми були першими постмодерністами – не свідомими та ідеологічними, а природними: нас приваблювала гра, епатаж, синтез мистецтв, клоунада, змішування жанрів, для нас не було жодної влади, ми були одержимі спрагою створювати нове на руїнах старого.

Білоруська класична література була для нас занедбаним замком, в коридорах і сходах якого ми хотіли стрибати з диким лементом, наповнивши живим подихом цю величну, але закинуту споруду. Білоруська радянська література була для нас музеєм конформізму та абсурду з нікому не потрібними експонатами, які ми використовували для своїх дикунських ритуалів.

В тогочасній білоруській літературі нам не вистачало сміливості, актуальності та іронії. “Бум-Бам-Літ” був вільним рухом, а не організацією. “Бум-Бам-Літ” – це приклад неймовірної творчої свободи, виклику усім ієрархіям, приклад того, як елемент творчості долає всі забобони та руйнує застиглі літературні конструкції. Ми читали багато західних авторів, мріяли, що творча Білорусь вирветься з совка. Нам було цікаво поєднати досвід європейських і світових мистецтва та літератури та білоруських матеріалів.

Дмитро Вишньов, білоруський поет та літературний критик, учасник руху “Бум-Бам-Літ”, видавець:

Літературний рух “Бум-Бам-Літ” виник на рубежі століть. Радянський Союз рухнув, і простір вимагав нових, свіжих творчих напрямків. В чому значення руху? У самодостатності. У свободі. Не натовп, а рух творчих особистостей.

Кожен учасник має свій маніфест і свого читача й слухача. Хтось вважає, що рух мертвий, хтось все ще залишається його відданим апологетом. Однак “Бум-Бам-Літ” зіграв свою роль у 1990-х роках – у часи творчого хаосу, коли не було Інтернету та мобільного зв’язку, коли білоруське суспільство було повністю зомбоване радянською ідеологією. У певному сенсі тоді ми хуліганили, і це було на той час дуже актуально. Можна сказати, що ми сприяли знищенню сірої пострадянської графоманії, яка панувала на той час у білоруській літературі. Сьогодні кожен з колишніх учасників руху успішно реалізувався.

Ольгерд Бахаревич: У книгу увійшли мої тексти різних років й уривки з книги “Мої дев’яності”, де я розповідаю про свою молодість в “Бум-Бам-Літ”. Якщо ви уважно прочитаєте книгу, зможете відчути, яким було повсякденне життя тодішнього Мінська та його богемний дух.

Досвідчений читач, звичайно, знайде багато натяків на західноєвропейське мистецтво та задумається про трансформації радянської та пострадянської свідомості. “Бум-Бам-Літ” був створений дітьми перебудови, тими, хто вірив у Європу, мріяв про Африку, був рухом одержимих ідеєю зробити Білорусь вільною, цікавою, красивою. Тих, хто своїми текстами змінив білоруську мову. Втім, ніхто з нас не був готовий до того, що ми будемо жити за диктатури.

“Бум-Бам-Літ” сформувався в короткий історичний період, коли Лукашенко тільки починав отруювати країну, а спогади про кінець СРСР були яскравими. Тоді ми вірили, що ніхто не забере нашу свободу, але не зовсім розуміли, як за неї боротися.

“Бум-Бам-Літ” помістив Білорусь у європейський літературний контекст навіть самим фактом свого існування.

В’ячеслав Левицький, дослідник руху “Бум-Бам-Літ”, поет, перекладач та упорядник антології:

“Бум-Бам-Літ” – це ватага відчайдушних руйнівників шаблонів, передусім у середині 1990-х – 2000-х роках, коло справжніх друзів, середовище молодих мінських митців, що фонтанували дивовижними ідеями.

Вальжина Морт, наприклад, до нього долучилася, ще будучи старшокласницею. Якщо висловлюватись образно, це люди, які вирішили, що для творення літератури ліпше підходять реторти й реактиви алхіміка, ніж друкарський верстат. Тяжіння “бум-бам-літівців” до поєднання мистецтв, а також розкріпачення художньої мови кардинально вплинули на новітню білоруську культуру.

А ще відкрию секрет: частиною руху досі може стати кожен. Згідно з однією з класифікацій цього руху, щоб долучитись до нього, достатньо лише виступити на одній сцені з іншим “бум-бам-літівцем”, тому і я теж можу вважатися “бум-бам-літівцем”.

Історія друкованих видань “Бум-Бам-Літ”

В’ячеслав Левицький: У 1998 року вийшла збірка “Тазик білоруський”, втім, видання не було ретроспективним: це спроба окреслити контури “Бум-Бам-Літу” у період чи не найбільшої активності руху. Фактично йому передував нереалізований проєкт авангардистської мініантології “Нео-літ”, робота над яким на межі 1993-94 років і сформувала ядро “Бум-Бам-Літу”.

Друге видання 2009 року – це репринт “бум-бам-літівського” самвидаву “Друкописи. Велика імпровізація”. Він документальний та охоплює 10 самвидавних поетичних збірок “бум-бам-літівців”. По суті кожна із цих книжок більшою мірою тяжіла до введення низки текстів в обіг і маніфестування “Бум-Бам-Літу” як явища, ніж до його рецепції, на відміну від антології, що вийшла в “Лютій Справі”.

Чому антологію “Бум-Бам-Літу” досі не видали в Білорусі

У щоденнику Віктора Жибуля, одного з засновників руху “Бум-Бам-Літ” за 1999 рік міститься коментар: “Чому “Бум-Бам-Літ”, який раніше постійно воював із друкарським станком, тепер шукає спонсора для видання збірок, маніфестів і т.д.? Відповідь проста: театралізовані виступи “Бум-Бам-Літ” були скеровані передусім на сучасність, зараз же ми вирішили потрапити у вічність. А тут, на наше переконання, друку не уникнути”.

Ольгерд Бахаревич: Можливо, тому, що академічне білоруське літературознавство часто заперечує саме існування постмодернізму в культурі та мистецтві. Не кажучи вже про білоруську літературу. Є дослідники, які боязко намагалися щось зробити в цьому напрямку, але їх одиниці.

Держава в Білорусі робить усе для того, щоб між людьми та культурою стояв величезний “Слов’янський базар”, створюючи непереборний штучний бар’єр. У 2020 році “Слов’янський базар”, на щастя, згорів. Але білоруси все ще чекають на відкриття власної літератури.

Такі явища, як “Бум-Бам-Літ”, лякають як державу, так і простих людей, людей які налякані свободою, революціонізмом, духом інакомислення та відсутністю поваги до ієрархій.

Офіційна білоруська культура завжди існувала у вигаданих нею шаблонах. А представники неофіційних, як це часто буває, вважали, що до них нічого не існувало. “Бум-Бам-Літ” є частиною нашої недавньої історії, але білорусам все одно ще потрібно придумати цю історію. Словом, якщо наша білоруська політична революція закінчиться перемогою, це буде перемогою “Бум-Бам-Літ” та його поетичної революції.

Яку місію виконує видання “Бум-Бам-Літ” в Україні та для білорусів?

Андрій Гончарук, видавець антології:

Наша місія: білорусам — не дати забути про унікальне явище їхньої новітньої літератури, українцям — перейняти та порівняти досвід, дізнатися більше про сусідів.

Ну і, звісно, подібні видання провокують на перевірку міцності культурних стосунків, а також дають можливість науковцям досліджувати процеси, а пересічним читачам — порівнювати оригінальні тексти з перекладами і втямити, що між нами насправді ще менше відмінностей, ніж здається.

“Бум-Бам-Літ” — повноцінний революційний мистецький рух середини 90-х, і не звернути на нього увагу просто не можна було. Мета “Лютої справи” — задокументувати ці творчі зрушення для історічної фіксації, видавши антологію, яка є універсальною як для білорусів, так і для українців, тобто білінгву.

facebook.com/lutasprava

В’ячеслав Левицький: Є один істотний нюанс. Понад рік ми активно говоримо про солідарність із Білоруссю, проте не слід забувати і про солідарність Білорусі з Україною. Скажімо, саме 2014 року російська агресія спонукала кількох білоруських авторів створити “Товариство української літератури” при опозиційній Спілці білоруських письменників.

Ця організація сприяла не лише творчій співпраці, а й комунікації між літераторами в цілому. Дехто з нинішніх білоруських класиків у 2010-х розповідав, що радикально змінив коло спілкування, виключивши з нього симпатиків Кремля. Це дуже важливі свідчення того, що ми не одні у Східній Європі. Отже, переклад якісної білоруської літератури в принципі мав би стати стратегічним пріоритетом для українських авторів.

Про процес підготовки видання

Андрій Гончарук: Ми билися над книгою більше двох років. Задумувалася ця книга ще у травні 2019-го. Тоді В’ячеслав Левицький домовився з одним з ідеологів “Бум-Бам-Літ”, Дмитром Вишньовим, і взявся упорядковувати та перекладати вірші, а також формувати пул українських перекладачів. Загалом ця культурологічна бомба зібрала в собі близько 20 білоруських авторів, причетних до “Бум-Бам-Літу”.

З боку України було залучено близько 20 митців, які займалися упорядкуванням, перекладами, оформленням, передмовою тощо. Ну, і вся команда “Лютої справи” крєпко працювала над створенням цієї квадратної цеглини вагою 1,2 кіло.

Болючий для книговидавничої справи пандемійний період змусив нас видати книгу на межі 2020-2021 років, хоч ми планували вихід на червень 2020 року, коли офіційно відзначалося 25-річчя “Бум-Бам-Літу”. Коли книга вже вийшла, ми кілька разів планували і переносили офлайн-презентацію, і от нарешті 11 липня на фестивалі “День білоруського мистецтва в Києві” вона відбудеться.

В’ячеслав Левицький: У цілому я намагався опрацювати ці тексти – зразки прекрасного хуліганства – досить академічно. Як упорядник антології я трепетно дбав про те, щоб до книжки увійшли найбільш ігрові, найдинамічніші, у доброму сенсі епатажні твори. Як філолог я мрію про те, щоб теоретично підкуті читачі не оминули вміщених есеїв. Ще одна з особливостей антології “Бум-Бам-Літ” – до неї включено досить багато творів, що раніше не публікувалися. Наприклад, відомий рок-музикант і літератор Левон Вольський написав два вірші спеціально для нашої книжки.

Про спільне та відмінне в літературі цього періоду в Україні та Білорусі

Андрій Гончарук: Україна тих часів, і навіть раніше, була багата на експерименти. Ми спостерігали активності у той чи інший час від таких літературних угруповань, як “Бу-Ба-Бу”, “ЛуГоСад”, “Пропала грамота”, “Червона фіра” тощо. Усі вони поставали, так би мовити, на пострадянських руїнах з поглядом у майбутнє.

Хоч ці літоб’єднання формувалися у різний час, у різних містах, їх можна коротко означити кількома ключовими словами: авангард, андеграунд, антисистемний спротив, постмодернізм, новаторство. Це все також сталося і в Білорусі, тільки у єдиному огромному “цинковому тазику” “Бум-Бам-Літ”.

Юлія Стахівська, українська письменниця та перекладачка антології:

Якщо шукати симетрію, то в 1985-му про себе заявили українські “Бу-Ба-Бу”, а найбільш динамічний період “Крайслера Імперіала” саме збігається з появою “Бум-Бам-Літ” у 90-х. Така сама енергія закладена.

Ігор Астапенко, український поет, перекладач антології:

Навряд чи можу похвалитися, що надто добре знаю білоруську літературу того періоду, але підозрюю, у Білорусі, як і в Україні, в 90-х пожвавлюється літературне життя.

З’являються фестивалі, хуліганські й напівхуліганські літтусовки, угруповання, конкурси тощо. Неважко простежити навіть чисто формальну паралель між нашим “Бу-Ба-Бу” та білоруським “Бум-Бам-Літ”, щоправда, наша популярна поетична трійця з’явилася на десяток років раніше. Відмінність може бути пов’язана з національною мовою, адже в Україні література 90-х написана головно українською. Це, звісно, визначає темпи розвитку та масштаби не тільки літератури, а культури загалом.

Чим “Бум-Бам-Літ” буде цікавий українцям

Андрій Гончарук: Білоруси — ментально найближчі до нас сусіди, та вже кілька десятиліть ми живемо за різними політичними траєкторіями. Ми маємо йти поруч у своєму розвитку, адже у нас багато спільного й подібного і в історичному контексті, і культурному. Тому мені не потрібно було чекати, поки стануться закономірні революційні події минулого року, я це бачив і чекав, а тому почав працювати в білоруському векторі задовго. Якщо коротко сказати — мені хотілося допомогти сябрам щільніше звернути увагу на свою культуру, а також розповісти побільше про них українцям.

Якщо врахувати той факт, що “Бум-Бам-Літ” зароджувався у 1995 році, тобто у період, коли і Білорусь, і Україна встигли прожити в самостійності не більше чотирьох років, а до того ми довгий час ми мешкали разом у спільній радянській “комуналці”, то я сказав би, що у цій книзі взагалі все про нас.

Ігор Астапенко: Видання цієї книги в Україні — фактично історична подія, адже вона є певним зрізом цілої літературно-мистецької епохи і такого зібрання білоруської поезії досі не було не лише в Україні, а й в самій Білорусі. Для українського читача це чудова можливість ознайомитися з новими яскравими поетичними іменами з країни-сусіда, які заслуговують на увагу, однак не були надто поміченими, та почитати вірші вже знайомих авторів. Гадаю, і для білорусів видання “Бум-Бам-Літу” є неабияк знаковим. Це успішно втілений міжнародний проєкт, який гучно заявляє про їхню (можливо, недооцінену) літературу.

В’ячеслав Левицький: Безперечно, я зібрав чимало текстів, які мають бути добре зрозумілими для українців, і низку таких творів сам же й переклав. Насамперед зрозумілими завдяки незламному комізмові й соціальному нерву. Приміром, сюжети віршів Віктора Жибуля про шалену вечірку інтелігентів, казкову фею в новітньому мікрорайоні чи мавпу, яка готується вчителювати, цілком вписуються в українські реалії. А ось в одному з перекладів відносно нового вірша Віктора Лупасіна навіть фігурує Майкл Щур. Випадковість? Ніт!

Юлія Стахівська: Це добра нагода для читача з’ясувати, що білоруська література не зупинилася на Купалі чи Короткевичі, та вирішити, чи хоче і готовий він, скажімо, почитати щось із Ольгерда Бахаревича або Вальжини Морт.

Оригінал статті на Читомо: “Бум-Бам-Літ” – антологія білоруської поетичної революції. Чому її варто прочитати українцям